Програма

Програма

Славетні українці

БІЛИЙ КІНЬ ШЕПТАЛО

Щоденник вчителя

Український правопис (новий)

Програми

Українська мова

Українська література

Ключові зміни

NO WAY*

якщо я впаду чи зірвуся за край
і сам підвестись не зумію
ти руку мені якщо зможеш подай
та не подавай надії

якщо пропаду я у темних лісах
згубившись у безумі мрії
мене зупини ти й подай мені знак
та не подавай надії

якщо побиратимусь наче жебрак
втопивши життя в амнезії
подай сигарету і мідний п'ятак
та не подавай надії

а вже як лежатиму зовсім слабий
до того ще й геть змаразмію
подай мені мила ковточок води
і не подавай надії

__________________
*final edition

                                                     Іздрик

Дотик

Я думаю, кохання -це не квіти...
Не місячні прогулянки вночі...
Кохання-це дивитися, як діти
Дрімають в нього тихо на плечі...
Кохання не в красивих подарунках 
І навіть не в закоханих словах... 
Не в пристрасних солодких поцілунках, 
А в сяючих, турботливих очах... 
Кохання у горнятку з теплим чаєм, 
У витримці і вмінні промовчать... 
У тому,що так рідко помічаєм 
І часто забуваємо сказать... 
Любов не у стрункому її стані, 
А в променях на кутиках очей... 
Кохання це не те,що на екрані, 
А глибоко у душах двох людей... 
Любов у суперечках і прощенні, 
У помилках і вмінні пробачать... 
Кохання це не мить одна натхнення, 
Це вічність, що навчає нас чекать... 
Чекати,поки станемо мудріші, 
Бо молодість з роками промайне... 
Та лишиться у серці значно більше... 
Турботливе, сімейне,мовчазне... 
Кохання в сивині на срібних скронях, 
У зморшках і у тихій хрипоті... 
В турботливих натружених долонях, 
Незмінно найтепліших у житті... 
Кохання у розмовах аж до ранку, 
А часто у мовчанні в унісон... 
У наглухо зачинених фіранках, 
Щоб вітер не бентежив її сон... 
У шапці,у пігулках і бульоні... 
В хворобах у проблемах і сльозах... 
Буває, в підвищеному тоні... 
Та завжди в закоханих очах... 
Я знаю, кохання- це не квіти, 
Не довгі зізнання у вірші... 
Це сила назавжди оселити 
Краплинку в собі його душі... 
І навіть, як час втече рікою... 
І старість постукає у дім... 
Не зможе надихатись тобою, 
А ти не зможеш знудитися ним... 
І буде щоранку милуватись 
Тим сріблом,що в скроні упаде... 
Так легко в любові помилятись 
Та знайте,що ваше вас знайде... 
Ви тільки зумійте дочекатись, 
Встояти в спокусах і брехні... 
І серцем насправді закохатись, 
Мов квітка у сонце навесні...

                                               Огнєва Інелла

Скільки того щастя....

Скільки того щастя вміститься в долоні.
Скільки сивих ранків вміститься на скроні.
Скільки того смутку впаде із калини.
Мить лиш від колиски і до домовини.

Всього пару кроків. Зими, весни, літо.
Стигнути б посіяти і зібрати жито.
Перейти дорогу, підійнятись в гори.
Скільки того щастя - повнії комори.

Хто посіє вітер, хто посіє смуту,
Неодмінно мусить пережить спокуту.
Бог не покарає палкою нікого,
А залишить плакать, мучитись самого.

Скільки того щастя - море, торба, жменя.
В грішників постійно порвана кишеня.
На столі пампушки, на порозі біди.
І обходять хату грішників сусіди.

Скільки того щастя - кожен день потроху.
Помогти Ярині, навідать Явдоху.
Поділитись з ближнім крихтою одною.
Жити не тужити з вірою святою.

І не ображати, не красти, не вбити.
І не зазіхати, ближнього любити.
Щастя, коли сонце сходить між горбами...
Щастя, коли котик треться під ногами...
                                  

                                             Галина Потопляк

Національно- патріотичний проект

......

..Мені тебе послав , напевне , Бог
Не - просто так, а як винагороду,
І ось живу, і дихаю за двох
І п'ю любов твою , немов цілющу воду !
Не знаю я , чи є на небесах
Місцина та , що Раєм називають
В якім душа по смерті воскреса ,
Та , ЩО є Рай , таки напевне знаю !
Торкнутися рукою до руки ,
Зустрітись поглядом , п'ючи ранкову каву ,
Почути сміх , немов струмок дзвінкий
Чи пОсмішку побачити лукаву ...
Та це лиш шлях !.. А далі блиск очей ,
Вуста напіввідкриті для цілунку ,
Торкаюся оголених плечей
Себе забувши від п'янкого трунку
Тону в тобі !... Тону... І це вже край ...
Бо більше , не існує вже нічого !..
Є тільки ми і наш маленький Рай ...
Є - ТИ і Я ... І дякувати Богу !...
********************************
Скоріше вже б, закІнчилась війна ,
Щоб ми могли з'єднати наші руки
І випивши по келиху вина -
Все надолужити , за довгі дні розлуки...

                               Еміль Дубров

Глобальне читання

Нормативні документи

Інтеграція гуманітарних дисциплін

До мене ти прийшла в ,,купальську ніч,,.
Прийшла сама, непрохана й неждана,
Ненача юна Мавка з потойбіч,
Така прекрасна і така жаданна!

Густе волосся падало пластом,
Із під віночка з білого латаття,
Сорочка , мокра, вишита ,,хрестом,,
Пропахла травами і димом від багаття.

Прийшла тоді, коли вже не чекав
І пахли губи свіжими медами,
Я стільки літ цю квіточку шукав
Блукаючи лісами і садами...

А тут прийшла! Мов Мавка лісова...
Не знаю навіть що мені сказати,
Розбіглись, розгубилися слова,
Неначе Янгол прилетів до хати!..

Я цілував її, і цілував!
Волосся, губи, груди, ...босі ноги...
Які слова?! До чого тут слова,
Коли сорочка впала на підлогу!..

І обертом від спраги голова...
І страшно навіть відкривати очі...
Та раптом...,,розсміялася,, сова
І все розтануло, як сон посеред ночі...

Співали, десь, дівчата за селом,
Надривно-п'янко пахла матіола...
Чи то наснилося, чи справді то було,
Напевне не дізнаюсь вже ніколи...

                                         Еміль Дубров.