Губляться зорі в серпневих сузір'ях,

Жменями падають в стиглу траву.

Ген, полетіли ключем в надвечір'я 

Буслики білі , лишивши журбу...

Пахне полин із кадильниці Бога.

Очі закрию — така благодать.

Стелиться в осінь вузенька дорога,

Листям горіховим ранки тремтять...

Мліють аргонії в царстві квітковому,

Літо спиває медвяний нектар.

Шиють сукенки із шовку бузкового

Айстри розхристані кольору хмар...

Хтось шарудить сухоцвітом запиленим,

Мак торохтить, як пустий маракас.

Час, коли стишено й трохи знесилено

Служать на небі святий парастас...

Десь, поміж саду, зажурено крутиться

В грушах, припечених сонцем, оса.

Пижмо на ґаночку з м'ятою сушиться.

Яблука гупають. Серпень. Краса...

20.08.2025

Людмила Галінська 

 

А вже вночі навшпиньках ходить осінь,

Помалу груші в кошика кладе,

І де-не-де деревам в довгі коси

Жовтаві стрічки згодом заплете.

Сховає сукні, що квітчасті, до підлоги -

У закутку давно забутих днів…

І буде пахнути сторінками із книги,

І травами з туманних вечорів.

І пирогами… з ноткою ванілі,

Що жовтим човником у захід попливуть

І будуть гріти вечорами тіло,

А потім втомлено і солодко заснуть…

А осінь зорепадом буде мліти,

Залишить серпня відблиски на дні,

Які захочеться до краплі всі допити,

Щоб зберегти цей серпень у собі.

Автор Аліна Войтенко

 

Мости в небо 

А поштової скриньки на небі немає…

Але я точно знаю: над хмарами - ти.

Осінь листя з дерев уже вкотре скидає.

Може, вітер тобі прочитає листи?

Що пишу? Про життя, що вирує навколо.

Дивно так: все це є, а тебе вже нема. 

Пори року продовжують бігти по колу. 

Зараз осінь яскрава, а далі – зима.

Я все думаю: нащо тобі про все знати:

Про війну, що триває, про ночі та дні.

Але поки продовжую я це писати,

То, здається, ти поруч. Так легше мені.

Мені легше. Так… Як справляються люди

З отим болем, що серце з собою несе.

Як збагнути: тебе вже ніколи не буде.

І це слово – «ніколи» - страшніше за все.

Тож, рятую себе і пишу все, що знаю.

І рядками будую до неба мости.

Так, поштової скриньки на небі немає.

Але ти все одно всі читаєш листи.

© Світлана Чернишова