А вже вночі навшпиньках ходить осінь,
Помалу груші в кошика кладе,
І де-не-де деревам в довгі коси
Жовтаві стрічки згодом заплете.
Сховає сукні, що квітчасті, до підлоги -
У закутку давно забутих днів…
І буде пахнути сторінками із книги,
І травами з туманних вечорів.
І пирогами… з ноткою ванілі,
Що жовтим човником у захід попливуть
І будуть гріти вечорами тіло,
А потім втомлено і солодко заснуть…
А осінь зорепадом буде мліти,
Залишить серпня відблиски на дні,
Які захочеться до краплі всі допити,
Щоб зберегти цей серпень у собі.
Автор Аліна Войтенко
Немає коментарів:
Дописати коментар