четвер, 13 жовтня 2022 р.
середа, 12 жовтня 2022 р.
неділя, 9 жовтня 2022 р.
..Які ми були щасливі..
Ще рік... А ,мов вік тому...
Першому снігу раділи..
Чекали тюльпанів...Весну..
В будинках своїх ,у квартирах
В містах ...У містечках...Селі..
У планах,бажаннях,у мріях
Губилися миті і дні
Сонце ,щодня ,зустрічали
Каву варили ...Борщі..
Сіяли квіти...Збирали-
Щедрі дари ...Врожаї .
Любили, дружили,кохали
І сперечались не раз
Бубніли, мирились ,прощали..
Таке вже життя...На все час..
Які ми буди щасливі..
Не чули сирен ..Гул ракет..
Не знали про фосфорні зливи
Не бачили вирв ..Бомб -касет..
І більшість ,із нас ,не хотіли
Вірить,що близько війна
І думати ,навіть,не сміли,
Що змінить вона нам життя..
Що мить і не стане будинку,
Що знищені будуть міста
Дітей гвалтуватимуть...Жінку..
Скорботні в нас будуть жнива..
Що розлетяться по світу
Люди ,немов пташки..
Що стільки загине цвіту—
Доньок найкращих ..Синів..
Лиш зараз ми всі зрозуміли
Що щастя так близько було
Що слідом за нами ходило
Що поруч із нами жило.
А ми сумнівались ..Грішили..
На долю....На Бога ..Людей..
А ми усе жити спішили—
Новий ,підганяючи, день.
А щастя ,то ж сонце у небі
А щастя, то спокій в душі,
То віра в людей поруч тебе
А щастя ,то світ без війни.
І ми знову будем щасливі ,
Хоч спогади будуть сумні
В будинках своїх ...У квартирах..
У рідному місті..Селі..
Ми знову посіємо жито,
В полях,де тривали бої ..
Дерева посадимо , квіти..
Співатимуть знов солов‘ї
Ізнову цвістиме калина
Народиться в матері син
Розквітнеш ,моя Україно ,
Відродишся ..Дай,Боже,сил..!
М❤️Ї. 06.10.2022
Автор: Лариса Юсковець
субота, 8 жовтня 2022 р.
Просилась осінь. Стукала до хати.
Крутилось в пальцях днів веретено.
Я їй боялась двері відчиняти,
Та рвалась жовтим листям у вікно.
Років злякалась, що принесла осінь.
Звідкіль вони взялись? Сама не знаю.
Хтось сивини насіяв у волосся,
Прожитих літ збираю урожаї.
І Богу дякую за те, що я живу,
Що кожен ранок сонце зустрічаю.
Пожовкле листя з рук її візьму
І вазу, на столі, ним заквітчаю.
Ольга Дриль
Я зустрічаю осінь біля тину.
Біля воріт гукаю - гей, сюди.
На плечі плащ болоньєвий накину,
На руки хустку, все ж бо холоди.
Стою одна. Лелеки відлетіли.
Шпаки залишили вишневий сад.
Лиш зимні роси в травах торохтіли.
Лиш дощ по вікнах стукав невпопад.
Спинилась осінь прямо під порогом.
Розхристана і з виду молода.
Стоїть, хвилює душу монологом
Про те, як в річці сивіє вода.
Розповідає про руді каштани,
Про жолуді і їх рудий кожух.
Я слухаю і так хочу до мами,
Де піч тепленька й український дух.
В коморі діжка з білою мукою.
У клуні серп на цвяшку, на стіні.
І пахне грушкою й калиною терпкою.
І за вікном мій сад у бурштині.
Я чую осінь шепче і голосить.
Запрошує до танцю в листопад.
Вона в садку траву на зиму косить,
А він жовтіє, мій старенький сад.
А я стою у плащику під дубом
І жолуді все падають до ніг.
І в небі осінь з золотим тризубом,
Як радості моєї оберіг.
Г.Потопляк.
пʼятниця, 7 жовтня 2022 р.
понеділок, 3 жовтня 2022 р.
А дощ іде. І що йому до того,
Що і без нього — цівка з-попід вій?
Розхристаним хлопчиськом босоного
Підскакує, як м'ячик по траві.
А дощ іде. Йому немає діла,
Що у душі — ще з лютого зима
Пита налякано, обледеніло,
Чом ні весни, ні літечка нема?
А дощ іде. Осінній вже, холодний,
Змагаючись з гудіннями сирен,
Вітрисько виє, наче пес голодний,
Римуючи війни гіркий катрен.
А дощ іде. Змиває кров і попіл,
Поміж руїн, хрестів, під гул гармат,
Де в бліндажах вже восьмий місяць поспіль
Із рук не випускає автомат
Незламний України син — солдат.
А дощ іде. Я плачу з ним. Молитва
З благанням щирим і слізьми луна:
— Дай, Боже, сили воїнам у битвах
Здолати карлика орду сповна.
Скінчиться Переможно хай війна!
Сліди дощу веселка осяйна
У мирнім небі і у душах витре.
Ольга Грейнер Савич
Так шелестять листочки під ногами...
Несу печалі у осінній ліс.
Як хочеться, щоб змило їх дощами,
Щоб з краплями злились потоки сліз.
От скинути б з плечей усі тривоги,
Щоб в серці радість й спокій ожили,
І щоб вогні палали перемоги,
А ми всі біди ці пережили.
Щоб знову всі співали і раділи
І тішила всіх осінь золота,
А матері від горя не сивіли
І вільною була земля свята.
Так шелестяь листочки під ногами...
Збираю у долоні з бука жир.
От нам розправитись би з ворогами,
Щоб в рідну Україну прийшов мир!
Оксана Козак
неділя, 2 жовтня 2022 р.
Частіше тягне димом попід вечір,
Тумани сунуть згірклим молоком...
Хтось шарпає листки, такі старечі,
І мочить зілля під заплаканим вікном...
Частіше холод лізе під перину,
І теплий чай -- до Усмішки ключі...
А там, за склом , хтось крутиться до згину...
То тільки вітер... Танці для душі...
Частіше вабить затишок домашній,
І теплі капці не стоять в кутку.
Частіше згадуєм тепло вчорашнє,
І мрію ,з клаптів, клеїмо крихку...
Людмила Галінська
Поміж нас недописаний вірш.
Поміж нас недочитана повість.
Всі шляхи поміж нас - під укіс.
Полином у любов випадковість...
Поміж нас біль несказаних фраз,
розіп'яті мовчанням признання.
Там роман, що уже не про нас.
Епілогом в нім - знаки питання.
Поміж нас недолюблені дні,
розтривожені пам’яттю ночі...
Там світанки тужливо - сумні
й вечори в котрих зорі - мов очі...
Поміж нас недопите вино,
недоспівана душами пісня.
Там медами лилось все, що "до",
й гіркотою вп'ялось все, що "після".
Поміж нас непрожита весна,
неуквітчані дійсністю мрії.
Поміж нас ножем в спину - війна
і промінчик... Промінчик надії.
Рима Елбур