Я сію...

Я сію словами землю,

Лікую замерзлі душі,

Отавою тепло стелю,

Я рани гоїти мушу..

Я чай наливаю з м"яти,

І слухаю так до ранку..

Я мушу ..якось писати.

І дути на свіжі ранки.

Хтось любить краї далекі,

Заморські розкішні пляжі,

А в мене в дворі лелека,

І серце..у камуфляжі.

У мене барвінок в"ється,

Та мальви торкають неба,

А серце з солдатом б"ється.

Бо ж рани гоїти,треба..

Я знаю,що це так мало,

Та бачу .що людям треба!

В окопі мене читали.

Аж чули святі у небі!

Якщо моє слово-лікар!

якщо воскресає душі,

Не лишу перо до віку!

В біді помагати мушу!

Не треба кудись тікати,

Шукати чужого хліба,

А треба,своє тримати,

Насіяно кулів,дрібно..

А ми засіваєм словом!

І мусить воно вродити!

Зберемо,рідненькі,знову!

І будемо в мирі жити!

Світлана Дубницька

Підготовка експертів

 

Далеко не перша...

Дай, Бог, не остання.

Прийшла знов весна,

Здавалося рання.

Здавалось ось-ось

Забринить, заспіває.

Настане весна,

Яка лишень кохає.

Яка з теплих променів

Нитку пряде.

Яка на віконечко

Квітку кладе.

Тримає за руку

І рученьку гладить.

І в полі, і в лузі

Барвіночок садить.

Далеко не перша...

Та перша забулась.

Давно до земельки

Низенько нагнулась.

Поблякла, поблідла -

Ні крові, ні соку,

А ця, що настала,

Красуня нівроку.

То снігом притрусить,

То сонцем пригріє.

Сміється і плаче,

Пустує й дуріє.

Брикає по лузі,

Як первістка-кізка,

І гнеться легенько

Як біла берізка.

Г.Потопляк.

Правильно вживай прийменники

 

ЧИСЛІВНИКИ

Числівники.

 

Буде тобі,враже,як Шевченко скаже!

 9 березня 2024 року виповнилось 210 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Понад двісті років наш Геній Слова, Світоч Духу, Батько Українства, Велетень Вольності бореться за свободу української нації, за утвердження її у світовому загалі. Шевченкові вірші нині – справжній «Байрактар» сьогодення! Слова , сказані ще у XIX столітті надихають боротися за незалежність України і у XXI сторіччі. Шевченківський тиждень у КЗССР «Ліцей імені Героя України Миколи Паньківа» завершили учні 7-х класів патріотичним заходом ««КОБЗАРІВ «БАЙРАКТАР», або БУДЕ ТОБІ, ВРАЖЕ, ЯК ШЕВЧЕНКО СКАЖЕ!»

 

Чи буде прОщення за всі провини?

Їх назбиралось в кожного немало...

За все прийдеться ТАМ відповідати,

Хоч нас життя і ТУТ не раз карало.

Не знали ми, де рай, а де гієнна,

Було те пеклом, що здавалось раєм.

Наше життя -- немов театру сцена

І, лицедіючи, ми помираєм.

Коли нам важко -- згадуємо Бога,

"За що'?" -- здіймаємо до Неба руки...

Гріхами встелена життя дорога,

Коли молитва тільки в час розпуки...

Прости нас, Боже, немічних і грішних--

Найбільше винні ми перед Тобою...

Шукали часто ми богів міфічних --

Гіркою умивалися сльозою.

Прости нас, Боже...

Ірина Глюз

Правопис н/нн у прикметниках

Написання складних прикметників разом і через дефіс

Написання складних прикметників разом і через дефіс

 

 

Ми всі стомились від зими,

Від темноти і сірих ранків.

Ось на, ось квіточку візьми,

Яка розквітла біля ганку.

Візьми цю капельку води,

Цей клаптик неба весняного.

Лиши усе, іди сюди

До клена й дуба молодого.

Вони стомились теж чекать

Весну в долині, пташку в лузі.

Іди сюди, тут благодать,

Тут квіти, трави, тут всі друзі.

Залиш в минулому плачі

Тримайся вектору надії.

Не бійсь і більше не мовчи,

А в полі висій свої мрії.

Вони зійдуть і будуть жить.

І будеш ти перемагати.

Час так прискорено біжить,

Що не встигаю й описати.

А втома ця - вона пройде.

А ця війне зійде в могилу.

Весна засіє молоде

І знову будем мати силу.

І буде мати, батько, син.

І буде баба, дід і дочка.

І буде м"ята і полин.

І буде вишита сорочка.

Ми будемо! Хай гад сичить,

Хай ворог клацає зубами,

Ми будемо тут вічно жить

Й орати поле тракторами.

Г.Потопляк.

Правопис складних прислівників

Написання складних прислівників

Написання прислівників

Написання складних прислівників.

 

 Похмурі дні, воістину похмурі.

Ні сонечка тобі, ні борозни.

Стоять берези котрий день в зажурі.

Хоч "+" давно, не видно ще весни.

Не видно і кінця війні й розрусі.

Не чути запаху відталої ріллі.

І мої коси вже давно не русі.

І мало щастя на моїй землі.

Вона маленька, горя ж так багато.

І психопатів греблю хоч гати.

І в когось сльози лиш, а в когось свято,

А в когось кров із білої фати.

І відчай в тілі, тремор у душі.

І не рятує навіть "енергетик".

І скоро вже проснуться спориші

І я вдягну тоненький, білий светрик.

Відтану, відмолюсь, відстережу.

Весна настане й поведе у літо.

Я про "зерно на рейках" розкажу

І про шахеда, який впав на жито.

Я напишу про впевненість душі,

Про перший день, і про кінець атаки.

Про що вони, про що мої вірші?

Про те як брешуть просто так собаки.

Про зраду, про підтримку. Та про все.

Про тітку Ганю й дядечка Матвія.

Про те як дід корівоньку пасе.

Про Спаса, про Різдво і Маковія.

Мої слова про нерішучий світ,

Про наш кордон з усіх боків в облозі.

І вже весна без хустки, без чобіт

Стоїть нага у мене на порозі...

Г.Потопляк.

 

Дощі, вітри - це не моє.

І не мої ранкові мжички.

Сьогодні сонце виграє

На хвилях голубої річки.

Торкається притомних душ,

Які вціліли після бою,

Шепоче лагідно - не руш,

Я рани всі твої загою.

А ран тих повно, де не глянь,

Щоденні домовини болю.

Зимова мла, весняна твань

І "град" розкиданий по полю.

І міни, осередки зла,

І полум"я, і дим-димище.

І лише попіл від села.

І в небі знов ракета свище.

А в це й же час весна спішить

На скутері, вже не на возі.

І будемо ми й далі жить

В щоденній, затяжній тривозі.

І будем сіять і копать.

І будем рвать у полі маки.

І кожен ранок воскресать

Після панічної атаки.

Та й це мине, колись мине.

Вже сонечко малює губки.

Вже ранок качечок жене,

Вже не сидиться біля грубки,

А хочеться відчуть тепло,

Торкнутись радості причастя.

Коли мій рідний край живе -

То це і є найбільше щастя.

Г.Потопляк.

Мовний кросворд