Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

 У свічаді польового літа

я спираюсь на твоє плече;

ще не видко вицвілого жита,

над яким світанок протече.

Ти шукаєш прихисток в осонні

над моїм блакитним рукавом

(шовком шите озеро бездонне

з легкокрилим місячним човном).

Огортає срібне перевесло

чи проміння, чи гарячих слів —

лагодиш із них стосилі весла

для розшитих хвилями човнів.

Стоїмо на літа гобелені

під полою синього шатра;

я пливу до сонця, ти — до мене...

у твоїх руках — весло і бра.

2024

© Любов Уманська