Попереду, коли я в літо йшла,
Мої дороги доля вишивала.
Шукала спокою, та так і не знайшла.
У спину мене пам'ять підганяла.
На п'яти наступала. Ти куди? -
Попереду у тебе холоди...
Ні, це не правда, там весна і літо.
Там біль, неспокій.. осінь і зима.
І снігу височенні кучугури.
Ти лишишся із зимами сама
В полоні свого смутку і зажури.
Не йди туди. Там щастя не знайдеш...
Шептало літо, але я не чула.
Хоч ти для мене заново цвітеш,
Та я всі запахи давно забула.
По вишитій стежині до зими,
По білих простирадлах полотняних
Я йшла від свого літа і весни,
Я йшла до зір у небі полум'яних.
Г. Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар