Є люди,що несуть у собі світло,
В душі запалений й негаснучий ліхтар,
Вони завжди усміхнені привітно,
Як сонце,що з'явилося з-за хмар.
Розсіюються сутінки в зажуреній душі,
Читаєш їх як найтепліші добрі вірші,
А бачиш-як кульбабки жовті у траві.
Вони неначе з іншої планети,
Де править бал лише добро,
Як виграшні ,життям даровані, білети,
Як домотканне ,вибілене сонцем,полотно.
В руках тримають диво-скрипку,
Концерт зіграють й на одній струні,
Душа у них любов'ю так велика,
Що чиста і прозора навіть на самому дні.
Хтось каже,що вони-блаженні,
А хтось вважає-нерозумні і чудні,
Насправді люди ті-з духовного Едему,
Народжені,щоб світло нести із собою і в собі.
Л.Харчишин.
Немає коментарів:
Дописати коментар