Втрачає день свій хист потроху.
Темніє рано, ранок спить і спить.
Піду, зварю собі я суп з гороху,
Бо хоч війна, а треба якось жить.
Потрібно готуватись до зими.
Цвіте морозник голубий і синій.
Лежать під кленом жовті килими.
Життя триває. Молодість спішить,
А старість сяде, хоче буть почута -
Ніхто не слухає, тому й бурчить,
Тому вся старість мовчазна і скута.
А дні біжать. Світає вдалині.
Ну а в душі одна велика мрія,
Щоб ті, хто нині б'ються на війні,
Перемогли лихого того змія.
Перемогли, вернулися живі.
О, Матір Божа, підсоби хлопчині,
Якому так нелегко на війні
І так нелегко нині Україні.
Подумала, сплакнула, все болить.
Зваривсь горох, додам ще дрібку солі.
Поглянь на небо - це ж яка блакить...
Які ж у нас у всіх нещасні долі...
Подумала, намріяла весну.
Геть чорноту із серця, геть із ночі.
Намріяла здолати цю війну
І щоб не плакали - сміялись наші очі.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар