Невже ми літечка гостинці
Побачимо лиш на картинці.
Невже морози виссуть воду
Із мого рідного городу.
Невже глобальне потепління
Яскраве, але вже з морозом.
І сніг лежить під верболозом.
Такі часи. Такі реалії.
Підмерзли яблуні, конвалії.
Горіхи чорні, як смола.
Лиш зеленіє омела.
Та все зелене, все червлене,
Але чи вродить, моя нене,
Ця довга нива мого тата,
І ця пшеничка, що у брата.
І мерзнуть птахи-бідолахи.
Не гріють діда старі лахи.
Холодні пальці в баби Мані.
Такі травневі дні весняні.
А далі літо що подарить.
Чи приголубить, чи піджарить.
І чи пригостить, чи потішить,
Чи нас з нічим на полі лишить.
А ми притомні, непритомні,
Хтось при хоромах, хтось бездомні
Хтось на "нулі", хтось у резерві,
Хтось на живому лише нерві
Плекаєм кожну насінину
І любим неньку Україну.
І, як лелеки, попри втому
Вертаємось до свого дому.
Галина Потопляк.
12.05.25
Немає коментарів:
Дописати коментар