Тату, це ви, мій тату,
Тихо заходили в хату.
Тихо сідали на стула.
Тихо, та я все те чула,
Як ви зітхали від втоми,
Як привезлИ віз соломи,
Як ви ловили роя.
Це все пам'ять моя.
А наяву ви і досі
То щось згрібаєте в фосі,
То у стельмашні лиш трошки
Стружете, стружете дошки.
І я із вами, без мами.
Вдвох ми складаємо рами.
І я стругаю, стругаю,
Сили замало маю.
Потім плетете ви сітку,
Гостите медом сусідку,
Йдете на річку по щуку.
Ні пари з вуст, ні звуку -
Тихо так ловите, ловите,
Потім тихенько мовите -
Щука, нарешті щука.
Серце не б'ється - стука.
Потім ми їдемо з вами
В ліс на Зрубок за грибами.
Потім з грибами додому.
Не відчуваємо втому.
Потім пасемо корови.
Аж до самої Покрови
Ціпом молотимо жито.
Яблука, оси, літо...
Потім, і знову все потім...
Вже і зима на плоті,
Вже і весна за нею
Коням готує шлею.
Але без вас, без вас.
Як же біжить цей час.
Як же росте трава.
Пам'ять - вона жива.
Галина Потопляк.
15.06.25
Немає коментарів:
Дописати коментар