Я дякую Богу за ще одну осінь,
За стрічку сріблясту в моєму волоссі,
За стоптані туфлі, за зношені плАття,
За жменьку золи із кохання багаття.
За вЕсну, що вже недосяжно-далека,
За літо, що в вирій поніс вже лелека,
За душу, якій ще не віриться й досі,
Що вогники айстр вже запалюють осінь.
Змолочене жито вже й зібрана гречка,
Хитається буднів похмурих вервечка.
Між тиском і кавою йде суперечка,
А у косметичці - рецепти й аптечка.
На пару з безсонням частішають ночі
І без причини - заплакані очі,
Уже не зозуля - сорока скрекоче,
А вперта душа в осінь вірить не хоче.
А вперта душа заблукала у літі,
Де спів солов'я і веселка в блакиті,
Де щастя п'янке й міцно з'єднані руки,
Де серце не знає ще болю розлуки.
Блукає душа моя в юності й досі.
Гукаю - крик губиться в різноголоссі...
З сріблястою стрічкою смутку в волоссі
Іду зустрічати життя свого Осінь...
ХолОдить роса ноги стомлені, босі.
Я дякую Богу... За Літо... За Осінь...
О. Грейнер-Савич
Немає коментарів:
Дописати коментар