Коли відчула перший холод,
А потім другий завітав.
Коли змарнів пшеничний колос
Та й на ріллю холодну впав.
Чи вчора це, чи це ніколи
І не було, і не цвіло.
Коли ходила я до школи
І боса бігла за село.
А там сиділа й міркувала -
Наліво - річка, прямо - лан.
Я там під кущиком дрімала -
Навіщо мрійниці диван.
Я там була, як цар на троні,
Як мишка сіра польова.
А тут дощі такі солоні,
А тут я лиш напівжива.
Та хай, пусте! Я тут ще в змозі,
І воду квартами ще п'ю.
І хоч зима вже на порозі,
Та серце й досі ще в маю!
Галина Потопляк
Немає коментарів:
Дописати коментар