Українська література

Ключові зміни

NO WAY*

якщо я впаду чи зірвуся за край
і сам підвестись не зумію
ти руку мені якщо зможеш подай
та не подавай надії

якщо пропаду я у темних лісах
згубившись у безумі мрії
мене зупини ти й подай мені знак
та не подавай надії

якщо побиратимусь наче жебрак
втопивши життя в амнезії
подай сигарету і мідний п'ятак
та не подавай надії

а вже як лежатиму зовсім слабий
до того ще й геть змаразмію
подай мені мила ковточок води
і не подавай надії

__________________
*final edition

                                                     Іздрик

Дотик

Я думаю, кохання -це не квіти...
Не місячні прогулянки вночі...
Кохання-це дивитися, як діти
Дрімають в нього тихо на плечі...
Кохання не в красивих подарунках 
І навіть не в закоханих словах... 
Не в пристрасних солодких поцілунках, 
А в сяючих, турботливих очах... 
Кохання у горнятку з теплим чаєм, 
У витримці і вмінні промовчать... 
У тому,що так рідко помічаєм 
І часто забуваємо сказать... 
Любов не у стрункому її стані, 
А в променях на кутиках очей... 
Кохання це не те,що на екрані, 
А глибоко у душах двох людей... 
Любов у суперечках і прощенні, 
У помилках і вмінні пробачать... 
Кохання це не мить одна натхнення, 
Це вічність, що навчає нас чекать... 
Чекати,поки станемо мудріші, 
Бо молодість з роками промайне... 
Та лишиться у серці значно більше... 
Турботливе, сімейне,мовчазне... 
Кохання в сивині на срібних скронях, 
У зморшках і у тихій хрипоті... 
В турботливих натружених долонях, 
Незмінно найтепліших у житті... 
Кохання у розмовах аж до ранку, 
А часто у мовчанні в унісон... 
У наглухо зачинених фіранках, 
Щоб вітер не бентежив її сон... 
У шапці,у пігулках і бульоні... 
В хворобах у проблемах і сльозах... 
Буває, в підвищеному тоні... 
Та завжди в закоханих очах... 
Я знаю, кохання- це не квіти, 
Не довгі зізнання у вірші... 
Це сила назавжди оселити 
Краплинку в собі його душі... 
І навіть, як час втече рікою... 
І старість постукає у дім... 
Не зможе надихатись тобою, 
А ти не зможеш знудитися ним... 
І буде щоранку милуватись 
Тим сріблом,що в скроні упаде... 
Так легко в любові помилятись 
Та знайте,що ваше вас знайде... 
Ви тільки зумійте дочекатись, 
Встояти в спокусах і брехні... 
І серцем насправді закохатись, 
Мов квітка у сонце навесні...

                                               Огнєва Інелла

Скільки того щастя....

Скільки того щастя вміститься в долоні.
Скільки сивих ранків вміститься на скроні.
Скільки того смутку впаде із калини.
Мить лиш від колиски і до домовини.

Всього пару кроків. Зими, весни, літо.
Стигнути б посіяти і зібрати жито.
Перейти дорогу, підійнятись в гори.
Скільки того щастя - повнії комори.

Хто посіє вітер, хто посіє смуту,
Неодмінно мусить пережить спокуту.
Бог не покарає палкою нікого,
А залишить плакать, мучитись самого.

Скільки того щастя - море, торба, жменя.
В грішників постійно порвана кишеня.
На столі пампушки, на порозі біди.
І обходять хату грішників сусіди.

Скільки того щастя - кожен день потроху.
Помогти Ярині, навідать Явдоху.
Поділитись з ближнім крихтою одною.
Жити не тужити з вірою святою.

І не ображати, не красти, не вбити.
І не зазіхати, ближнього любити.
Щастя, коли сонце сходить між горбами...
Щастя, коли котик треться під ногами...
                                  

                                             Галина Потопляк

Національно- патріотичний проект

......

..Мені тебе послав , напевне , Бог
Не - просто так, а як винагороду,
І ось живу, і дихаю за двох
І п'ю любов твою , немов цілющу воду !
Не знаю я , чи є на небесах
Місцина та , що Раєм називають
В якім душа по смерті воскреса ,
Та , ЩО є Рай , таки напевне знаю !
Торкнутися рукою до руки ,
Зустрітись поглядом , п'ючи ранкову каву ,
Почути сміх , немов струмок дзвінкий
Чи пОсмішку побачити лукаву ...
Та це лиш шлях !.. А далі блиск очей ,
Вуста напіввідкриті для цілунку ,
Торкаюся оголених плечей
Себе забувши від п'янкого трунку
Тону в тобі !... Тону... І це вже край ...
Бо більше , не існує вже нічого !..
Є тільки ми і наш маленький Рай ...
Є - ТИ і Я ... І дякувати Богу !...
********************************
Скоріше вже б, закІнчилась війна ,
Щоб ми могли з'єднати наші руки
І випивши по келиху вина -
Все надолужити , за довгі дні розлуки...

                               Еміль Дубров

Глобальне читання

Нормативні документи

Інтеграція гуманітарних дисциплін

До мене ти прийшла в ,,купальську ніч,,.
Прийшла сама, непрохана й неждана,
Ненача юна Мавка з потойбіч,
Така прекрасна і така жаданна!

Густе волосся падало пластом,
Із під віночка з білого латаття,
Сорочка , мокра, вишита ,,хрестом,,
Пропахла травами і димом від багаття.

Прийшла тоді, коли вже не чекав
І пахли губи свіжими медами,
Я стільки літ цю квіточку шукав
Блукаючи лісами і садами...

А тут прийшла! Мов Мавка лісова...
Не знаю навіть що мені сказати,
Розбіглись, розгубилися слова,
Неначе Янгол прилетів до хати!..

Я цілував її, і цілував!
Волосся, губи, груди, ...босі ноги...
Які слова?! До чого тут слова,
Коли сорочка впала на підлогу!..

І обертом від спраги голова...
І страшно навіть відкривати очі...
Та раптом...,,розсміялася,, сова
І все розтануло, як сон посеред ночі...

Співали, десь, дівчата за селом,
Надривно-п'янко пахла матіола...
Чи то наснилося, чи справді то було,
Напевне не дізнаюсь вже ніколи...

                                         Еміль Дубров.

Нарешті сонце заповзло за горизонт,
На землю зиркнувши, ще раз, гарячим оком,
Все ожилО і навіть злий осот
Зітхнув з полегкістю, й наповнив листя соком.

Розправили листочки буряки,
Гарбуз ожив і нашорОшив "вуха",
Томати шикувалися в рядки 
З землі піднявшись - змучила посУха.

ЖадАнна прохолода! Тут і там,
З'явились люди на своїх левадах
(Які, з за дня, ховались по хатах),
Аби, на грядочках своїх, поправить вади...

А ось вже й сутінки... Закінчується день.
Вже кличе мама підлітків до хати,
Хтось, ще мантачить кОсу: дзень-дзень-дзень...
Не встиг, напевне, дядько - "домахати".

Затихло все. Зморилося село.
Завис в повітрі запах матіоли
І запах цей, і ніч - бере в полон,
Який ви не забудете ніколи...

                                                     Еміль Дубров

Зорі запалали

Літня школа

ОЗОНІВСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ:  ЛІТНЯ ШКОЛА ФІЛОЛОГІВ-НОВАТОРІВ УКРАЇНИ

                  Упровадження особистісно зорієнтованого навчання вимагає переосмислення ролі всіх учасників освітнього процесу і самої його суті.

                                                                                        Анатолій Фасоля

Вісім років поспіль в Україні триває Всеукраїнський фестиваль педагогічних ідей "Мій особистісно зорієнтований урок" (автор ідеї А. Фасоля). Метою масштабного проекту стало визначення кола актуальних питань, пов'язаних з особистісно зорієнтованим навчанням, проблемою становлення суб'єктності учня-читача та забезпечення психологічної і фахової готовності вчителя до роботи в умовах діалогової взаємодії в епоху інформаційних технологій. Фестиваль згармонізував роботу науковців та вчителів-практиків: в рамках цього проекту кожен учасник отримує можливість відвідати уроки, взяти участь у їх обговоренні, запропонувати свої знахідки для перегляду та професійного коментаря, познайомитися з новинками педагогічної преси.

ОЗОНівський Фестиваль - динамічний, рухомий. Його приймали Новоград-Волинський, Вінниця, Біла Церква, Одеса. До проекту залучаються десятки середніх закладів освіти, що сприяє підвищенню науково-методичного супроводу в навчанні, покращенню освітніх послуг школярам. Завдяки участі в цьому заході збагачується навчальний та культурний простір школи як соціального центру, популяризується ідея особистісних підходів як важливої складової інноваційного процесу сучасної української школи.

20 червня у Львові розпочала роботу Літня школа філолога-ОЗОНівця. Її основним завданням було визначено обмін інноваційним педагогічним досвідом, підвищення професійної майстерності педагогів, сприяння розвиткові творчого потенціалу в підготовці до дієвої участі у Фестивалі педагогічних ідей "Мій особистісно зорієнтований урок - 2019", який відбудеться у м. Червонограді Львівської області. До Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти приїхало більше сімдесяти учителів з 12 областей України, а з самого Червонограда - 15 кращих педагогів-новаторів.

Навчання забезпечували супервізори: Богосвятська А.- М.

(м. Львів), Гаврилюк О. (м. Рівне), Кондратець І. (м. Київ), Криворотенко О. (Січеславська область), Пащук Н. (м. Червоноград), Стасюк С. (м. Рівне), Тименко В.(м. Київ), Чеховська Л. (м. Запоріжжя).

Питання, які пропонувалися для обговорення, передбачали живий, предметний діалог фахівців на різні теми. Назвемо деякі з них: напрямки реалізації засадничих ідей особистісно зорієнтованого й компетентнісного навчання, психолого-педагогічні технології забезпечення особистісного розвитку дитини, учень та вчитель як суб'єкти навчальної діяльності й особистісного розвитку,методика проведення нестандартного уроку, аналіз художнього тексту.

Модераторам надзвичайно пощастило, адже аудиторія слухачів Літньої школи виявилася, енергійною, творчою, надзвичайно легкою у спілкуванні. Перше враження, яке справили на нас ці усміхнені, радісні люди, які приїхали за сотні кілометрів навчатися під час довгоочікуваної відпустки, це відчуття, що ми давно знайомі, що всі дихаємо цим благодатним ОЗОНОМ уже багато років і хочемо зустрітися знову.

                                       

 

                                                                                                     

 

Ой , лелеки-лелеки ,
Повертайте з далеких доріг ,
Заберіть і мене ,
Віднесіть моє тіло додому ,
Покладіть серед саду ,
Де бАтьківський рідний поріг ,
Не судилось мені ,
Повернутись до неньки живому .

Ой , лелеки-лелеки ,
Підніміте мене на крило ,
Ще , хоч раз хай побачу ,
Як квітують садки і діброви ,
Хай побачу поля ,
Серед них моє рідне село...
Там десь батько сидить мій ,
Печально нахмуривши брови .

Ой , лелеки-лелеки ,
Та не високо дуже летіть ,
Та не швидко летіть ,
Дайте вволю мені надивитись...
Ой , простіть мені мамо
І тату, будь ласка, простіть ,
Та не плачте прошУ ,
І не треба так гірко журитись .

Я зробив все що міг ...
За одним тільки дуже болить ,
Хто догляне вас любі ,
Як старість з рокАми настане ...
Та, я вас не забуду ,
Я і звідтам вас буду любить ,
І за вас помолюсь ,
Коли перед Господом стану ...

                             Еміль Дубров.

Освітня траєкторія

Освітнє середовище

Прокинулась солодко зранку...

Без звичної втоми і вмить

Крізь запах незвичний сніданку

Відчула- щось, ніби, горить!

Із ліжка умить підвелася,

А погляд будильник вловив...

Нервово за нього взялася...

Хтось видно його відключив!

"Сьогодні ж нарада! Вже пізно..."

-Мов бджоли, думки загули...

На кухню із поглядом грізним

Забігла... Немовби пройшли

Слони там...Всі стіни в сметані...

А стіл- від варення в слідах...

Шматок оселедця в стакані,

І чай на новеньких стільцях...

Й посеред розгрому щаслива

Усміхнена доня стоїть...

Шматочком ганчірки квапливо

Щось хоче від столу відмить...

Найперше, схотілось кричати!

Емоцій в душі через край!

"Коли їй усе це прибрати?"

-Матусю рідненька, сідай!

Вона аж завмерла...

-Матусю

Я чула учора, як ти

Дзвонила сумна до бабусі...

Казала- не можеш знайти

Хвилинки, щоб просто поспати...

Як хочеш спочинку і я

Зроблю тобі, мамочко, свято!

Будильник? Це справа моя...

Пробач...Ти так сильно втомилась

Начальник не стане сварить...

Я зранку йому дозвонилась,

Просила тебе відпустить...

Казала про втому і свято,

А він розсміявся мені!

Казав лиш тобі передати,

Щоб крила якійсь на спині

Зрізати нізащо не стала...

Та я не збагнула цього...

Я ранок увесь готувала!

Скуштуєш сніданку мого?

Матусю, я поки відмию

Від крему гарненько стола...

А потім і снідать накрию!

Ти вчора сумненька була

І навіть вечерять не стала...

Сьогодні за кухаря я!

Ясні оченята блищали

З під ніг розтавала земля...

І вже не хотілось кричати

Спізнилась,не прийде...нехай !

Та крильця маленькі рубати

Не стане ...

-Холоне вже чай,

Матусю, швиденько збирайся

і йди куштувати млинець!

Одненький, щоправда, лиш вдався...

Тонкий і твердий, мов хлібець...

Вона посміхнулась крізь втому:

-А хочеш разом навчимось?

-Зі мною залишишся вдома?!

Моє побажання збулось!!!

Просила в листі Миколая...

Звичайно я хочу, авжеж!!!

Так довго так довго чекаю...

-Пробач моя рідна я теж...

Згадала усі обіцянки

І пізній щоденний прихід...

І ранні від'їзди щоранку,

І тільки дзвінок на обід....

Робота,папери і звіти,

А в доньки в садочку свята...

Забула за справами жити,

А доня щодня підроста...

І завтра вже може не бути

Згорілих млинців на стільцях...

А крик- для дитинства отрута,

Міг вогник ясний у очах

Назавжди згасить...Пригадала

Рутинні однакові дні...

А доня просила так мало...

-Кохана, пробачиш мені?

І раптом дзвінок телефону

Начальник...І голос тремкий:

"Я прошу, цінуй свою доню...

Сьогодні у всіх вихідний...

Мені треба сина забрати

Зі школи...Давно обіцяв...

Спасибі...-промовив: за свято

Здається, я геть заблукав...

Нам всім не завадить в турботах

У серці згадають головне...

Життя не у грошах, роботах...

Мов мить, повз людей промайне..."

***

Стояла у дивному стані

Із сміхом дитячим, чомусь...

Дивилась на крем на дивані

"Я жити, рідненька, навчусь..."

                                     ОГНЄВА ІНЕЛЛА

Ранкове...

Ще й чорти не бились навкулачки,
Сивий кіт, дрімає на печі,
Приладнав до пояса мантачку,
Та й іду, з косою на плечі.

Пахне ранок в'ялою травою,
Аромат акації п'янить,
Мишка, наполохана совою,
Завмирає стовбчиком на мить...

Тепло! Гарно! Пташечка співає
І повітря чисте, мов кришталь...
"Ку.... Ку-ку..." - долинуло десь з гаю,
Й відступає від душі печаль -

Ще кує зозуля! Ще рахує!!!
Сонце зійде і відступить тьма...
Тільки жаль, що цього не почує -
Той, кого на світі вже нема...

                           Еміль Дубров.