Часи дієслова

Часи дієслова

Члени речення

Підмет простий та складений

В. Скотт"Айвенго"

Підмет простий і складений.

 

 

Йде до зими. Лишивсь відрізок

Туманів, золотих берізок,

Гнилиць, грибочків і шипшини,

І гіркоти калини.

Лишився час на парасолі,

На оберемки сліз на полі,

І на неспішні міркуваня,

І на хвилююче кохання.

Лишилось часу до морозу

На два листочки й одну розу,

Ковток води і чашка чаю

Лишилися мені до раю.

І одне яблучко надбите,

І поле дощиком помите.

І пару корчиків трухлявих,

І пару светриків дірявих.

Усе ще є - осіння мряка,

Мокрий туман, суха гілляка,

Берет, хустинка, плащик-кльош,

На одну ніженьку галош.

Усе ще осінь, моя осінь!

Пігментна плямочка на носі.

І на щоці тоненька риска.

В кишені валідол, іриска.

І так багато ще у мене -

І жовте, й синє, і зелене.

І дороге, дуже коштовне -

З джерел води відерце повне.

З поля зернина житня, яра,

З неба то сонечко, то хмара.

Я ще багата, бо живу,

Хочу сміюсь, хочу реву...

Г.Потопляк.

 

Втрачає день свій хист потроху.

Темніє рано, ранок спить і спить.

Піду, зварю собі я суп з гороху,

Бо хоч війна, а треба якось жить.

Потрібно відчувати нерв осінній.

Потрібно готуватись до зими.

Цвіте морозник голубий і синій.

Лежать під кленом жовті килими.

Життя триває. Молодість спішить,

А старість сяде, хоче буть почута -

Ніхто не слухає, тому й бурчить,

Тому вся старість мовчазна і скута.

А дні біжать. Світає вдалині.

Ну а в душі одна велика мрія,

Щоб ті, хто нині б'ються на війні,

Перемогли лихого того змія.

Перемогли, вернулися живі.

О, Матір Божа, підсоби хлопчині,

Якому так нелегко на війні

І так нелегко нині Україні.

Подумала, сплакнула, все болить.

Зваривсь горох, додам ще дрібку солі.

Поглянь на небо - це ж яка блакить...

Які ж у нас у всіх нещасні долі...

Подумала, намріяла весну.

Геть чорноту із серця, геть із ночі.

Намріяла здолати цю війну

І щоб не плакали - сміялись наші очі.

Г.Потопляк.

Дієслово

 

Вальтер Скотт "Айвенго"

Найкращий знавець роману В. Скотта "Айвенго"

"Фарбований Лис!

Літературний диктант "Фарбований Лис"

 

 

Душа не хоче літо відпускати:

у передпо'кої з пилюкою сандалі,

з батисту сукню вже не буду прати,

та в шафу не ховаю ще подалі.

Не просяться ще руки до кишень,

чаї гарячі в кухні не парують,

надія на тепло ще кожен день,

метелики у циніях мандрують.

Вчепилось міцно листя за минуле,

і до останнього тримається за місце,

котре йому гніздом родинним було,

не поспішає у політ над містом.

Жоржини не здаються в квітнику,

зелений лист не зраджує кольору,

червонобокі яблука в садку

не прагнуть зачаїтись у коморі.

Душа не хоче з літом розставатись…

Леся Дмитерко

Дієслово

 

 

ТАКИЙ СОБІ РОЗДУМ ПРО ОСІНЬ І ШКОЛУ.

Осінній день. У школі знову дзвоник.

На водопій побіг осінній коник.

І полетів у вирій сизий птах.

І вітер застогнав на берегах.

Згортався день в клубочок непомітно.

В душі було і слизько й перелітно.

У тілі теж було не дуже гордовито.

І вже давно скінчилось в ньому літо.

Залишилися спогади й недужість,

Якась причинність, і якась байдужість.

Якісь обрАзи тлумились в подолках.

Висів листок на їжакових голках.

Все непомітне, ніби й нетактильне,

Але зворушливе і неповторно стильне.

Ці клени, і ці роздуми про суще -

Про все, що вічне, просто невмируще...

І знову дзвоник. Скінчились уроки.

Порозбігались діти на всі боки.

Порозлітались діти по селі.

Залишилися в школі вчителі.

А потім і вони пішли додому.

Залишили за партами лиш втому.

І баночку порожню із-під "кОли".

І своє серце прямо біля школи...

Г.Потопляк.

 

Алфавітний вірш

А осінь жінці дуже до лиця,

Бо, як і жінка, іноді примхлива.

Вона раз сонця шле нам промінця,

Глузує згодом - шле холодну зливу.

Ґаздує всюди, ну і жінка теж,

Де не поглянеш, всюди її видно.

Ех! А красі її немає меж.

Є в ній і гордості, і втіхи є краплина.

Живе, як знає, має свій сюжет.

За все відповідає принагідно.

Ич! Не хитрує? Ой, хитрує все ж.

І це обом вдається дуже гідно.

Її характер - різний, як вона,

Й радіти, й плакать може, як дитина.

Комусь всміхнеться, як своя, проста.

Лагідно дивиться, радіє, наче диво.

Можливостей? А їх хоч відбавляй.

Не всіх їх можна перерахувати.

Один раз - пекло, потім - справжній рай,

Прощання теж уміє влаштувати.

Розміряно ступає і живе,

Себе шанує, поважає інших.

Так, пам'ятає зроблене усе.

Увінчана відвертістю, між іншим.

Фразує в кожнім дні своїм життя,

Ховає смуток часом у світанні.

Ця осінь жінці дуже до лиця,

Часом в словах, а часом у мовчанні.

Шепоче і співає, як жива,

Щаслива, загадкова і кохана.

КолисЬ вона, як зіронька ясна,

Юрбою заколисана й жадана.

Як вже ця осінь жінці до лиця.

Марина Лавришин

Дієслово

Фразеологічні вузлики

"Фарбований Лис"

"Фарбований Лис"

Просте чи складне речення?

М'який знак. Апостроф

 

 

Якось так непомітно підкралася,

В жовтім листі беріз заховалася,

В грушці Бері і сливці Ренклоді.

Одяглась по останній моді -

Черевички, плащі, парасольки.

І нашила спідничок без голки.

І наткала ряденець під двері.

І покликала всіх до вечері.

Я таку ще не бачила й досі

Ні в траві, ні у бабинім просі,

Ні під хатою, ні біля гаю.

Я таку лишень ще виглядаю.

А вона вже ось тут, входить в хату.

Кладе жовті квітки на загату.

Несе миску, з Ранетами тацю.

Ой спасибі, рідненька за працю.

Це вже ти, моя осінь-подружка,

Жовте плаття, оборка і смужка.

І пальтечко з відтінками "беж".

Це вже ти, моя осінь, авжеж.

Це вже ти мої двері відкрила,

Медом спасівських нас піддобрила.

А сама і не їла, й не спала.

Хочеш правду? - тебе не чекала.

Бо з тобою ідуть холоди.

Бо жовтіють поля і сади.

І на кладочці вже слизько-слизько.

І вже сонечко падає низько.

І сама я з тобою човпуся -

То зітхаю, то лишень молюся,

То збираю усе, то трясу.

Жовті квіти у хату несу.

Г.Потопляк.

Усі реакції:

134134

Фразеологізми

Фразеологізми

Фразеологізми міфологічного походження

 

 

А люди, як книги - всі різні за змістом,

І кожна сторінка - прожите життя.

Буває, ідеш чи селом, а чи містом,

''Читаєш'' людей, бачиш їх до пуття.

І кількість сторінок у кожного різна,

І всі, з тих людей, зовсім різні на вид,

Хтось з них - детектив, хтось - історія грізна,

А іншого вже начитався - набрид.

Є люди, що все із ''обкладинки'' видно,

А є і такі, що читав би й читав.

Хтось з перших рядочків всміхнеться єхидно,

І враження, що до кінця долистав.

Всі люди, як книги, та що б там не було,

Відмінність усе ж таки з ними в нас є -

У книзі - вернешся назад, як забула,

Життя ж не повернеш ніколи своє.

© Людмила Степанишена

Хлопці з лісу-8-Б