понеділок, 28 квітня 2025 р.
неділя, 27 квітня 2025 р.
пʼятниця, 25 квітня 2025 р.
Моя земля, мені вона навіки.
Це мій П'ємонт, мої цілющі ліки.
Оазис див і озеро казок -
Ці верби молоді і златокосі,
Глуха кропива у міленькій фосі,
Стара тополя, пір'я лебедине,
Що між зірок у сиву вічність лине.
Моя земля - це Сяньчине болото,
Бабин кожух, просякнутий весь потом,
Дідові шлеї, батоги, вози
І соняхи з прозорої сльози.
І ці левади, коні і лошата.
І цей картуз ще молодого тата.
І мамин льон, і ткані рушники,
І ці старезні в хаті сволоки.
Моя земля. Які в неї красоти.
Я йду по ній, питає вона - хто ти?
Хто я? скажу - я дочка твоя, дочка
І на мені твоїх ланів сорочка.
І мені зАтишно під кущиками хмелю.
Мені тут кожна квітка за постЕлю,
Трава шовкова і листочки глоду.
Твоя я, земле, з давнього я роду.
Прийми мене, коли слабою стану,
Коли закрию очі і не гляну
Ні на бузок, ні на струнку осику.
Прийми мене в свою красу велику.
Я стану теж і льоном, і ячменем.
У мене буде платтячко зелене.
І коси, як в шовкової трави.
Моя земля сказала - Ще живи!
Живи, оспівуй літо і зимУ,
А час настане, я тебе прийму...
Галина Потопляк.
20. 04. 25.
Я кожен день спілкуюся з людьми,
Й мої слова нікого не здивують:
Нікого і не бачать, і не чують.
Є люди, ніби сонце угорі,
Усіх теплом довкола зігрівають.
А є, що мають душі-пустирі,
Вони ніколи не переживають.
Ще є такі, що все невгодиш їм,
Що не роби для них, то не оцінять.
А є такі, що будь-яким чиїмсь
Твоє життя із легкістю замінять.
Є люди, що суцільне зло і гнів,
Вони ним розкидаються повсюди,
А є, що зроблять все, що ти хотів,
Та зловживають ними інші люди.
Є люди, що несуть в собі біду,
І ще й тебе затягнуть в свої сіті, -
Таких в житті я краще обійду,
Та їх все більш стає на цьому світі...
вівторок, 22 квітня 2025 р.
четвер, 17 квітня 2025 р.
Українські екомріі.
Людина над природою панує,
Сучасні технолоігї планує,
Щоб споживати більше від природи,
Підкорює її красу і вроду.
Людина над природою панує,
Бездумно світ навколишній руйнує,
Відходи у довкілля викидає.
І бруд, і пил на землю осідає.
Панує над природою людина.
І неминуча та сттрашна година,
Коли природа відповість сюрпризом,
І виникне екологічна криза...
А може, катастрофи уникнем?
А може, берегти природу звикнем?
День довкілля.
Люби цей світ, моя дитино,
Свій рідний край, ліси, поля.
Турбуйсь про нього кожну днину,
Бо рідна це твоя земля.
Тут ти живеш і вчишся в школі,
Тут в тебе друзі і сім'я.
Не нищ нічого і ніколи -
Людина ж бо тобі ім'я!
Допоможи малій пташині,
Її ти вчасно погодуй.
Під силу це малій дитині,
Але нічого не марнуй.
Бо світ чарівний, наче казка,
Ти теж частиночка його.
Тож бережи цей світ, будь ласка,
Прийми до серденька свого.
Я бачив сон — пекла Вкраїна паску,
Священний хліб пекла серед вiйни.
Одягнена у свіжу вишиванку,Сховавши під хустинку сивину,
Під тиху пісню — довгу і сумну.
І сипалося борошно у діжку,
І молоко лилося, і вода,
Вершкове масло, цукор, дріжджів трішки,
Щоб сходила опара молода.
Але була та паска особлива,Бо час жорстокий корективи вніс —
В ній кpoв була, немов гірка олива,
І попіл згарищ, і розпука сліз.
Усе перемішалось в тому тісті —
Біда і відчай, думи і жалі,
Усе, що затаїлось в кожнім місті,
І що завмерло в кожному селі.
Все, що пекло, гнітило і бісило,Весь біль образ й приниження сторіч —
Все Україна в тісті замісила
І, без вагань, поставила у піч...
Гриміло небо. Деренчали дрони.
Сирени завивали віддаля...
Мовчали важко Великодні дзвони,
І повнилась надією земля 
Анатолій Матвійчук
* * *
Відріж мені, доле, тонесеньку скибку
Від білої смуги. Відріж, не скупись.
Сховай у футляр туги жалісну скрипку,
Промінчиком теплим в душі посміхнись.
Даруй мені, доле, маленьку краплинку
Із моря, де хвилі купають любов.
В ній, може, знайду я чарівну перлинку,
Що знíме з душі біль і важкість оков.
Вділи мені, доле, хоч крихітне зéрня
Із маківки, де прáвди світ, без оман.
З-під ніг щоб прибрати каміння і тéрня,
І вимести з серця полуди обман.
Відміряй хоч крок мені, доле, з дороги,
Де всі повороти до щастя ведуть.
Натомлені вперто по ній пíдуть ноги.
Я - сильна! Я вірю! Я знаю - дійду!
І дерево щастя розквітне в саду!
© Ольга Грейнер Савич
09.04.2025
середа, 16 квітня 2025 р.
Скоро будуть півонії квітнуть.
Скоро будуть іриси цвісти.
Промайнуло миттєво пів квітня.
Скоро будем віночки плести
Скоро травень, а далі плющі
Заплетуть молоду горобину
І бузкові, старезні кущі.
Скоро плахти дівчата дістануть
І підуть на любов ворожить.
Коли ніженьки нить перестануть,
Як же з ними та й віку дожить.
Як посіять, зігнутись удвоє.
І не впасти в рядочки криві.
Хто ці рани на пальцях загоє,
Хто зірве кропиву у траві.
Певно, люди, вони ж працьовиті.
Сонце сходить і сходить зело.
Як же хороше, солодко в літі.
Як же тяжко працює село...
Галина Потопляк.
15.04.25
вівторок, 15 квітня 2025 р.
понеділок, 14 квітня 2025 р.
Ну що забереш ...
А що забереш ти у іншу країну?
Цю землю святу чи розкішну калину?
Барвінок розлогий,що бабця садила?
Оці береги ,де гуляв і сміявся,
Чи річку,де сома зловить намагався?
Малину смачненьку ,суниці в долині..
Там буде усе...але лиш в магазині!
Там теж є ліси, і ставочок,і квіти..
Там тихо і добре,там бігають діти..
Та якось душа сильно виє і плаче,
Там ніби все добре,та щастя,не бачим.
І люди привітні,жаліють, кивають,
Та нашу біду по краплині приймають,
Та...бабці нема, та й іконку спалили,
Розлогий барвінок кати помісили,
Посохла калина,малина не родить,
У хату розбиту ніхто не заходить
Та що забереш? Все росія спалила..
Та знаєте люди,ми маємо крила!
Ми маємо душу її не забрати!
І мусимо знову з руїн воскресити!
Іконку посвятим,та храм відбудуєм,
На нашій землі без катів запануєм!
Калина розкішна у цвіті ще буде,
Бабусі нема,та її не забудем!
Барвінок росте, і малина смачна,
Бо духу у нас не зламає війна!
четвер, 10 квітня 2025 р.
вівторок, 8 квітня 2025 р.
понеділок, 7 квітня 2025 р.
Не стій у стороні,
Коли валяє вітер
Ці весни запашні,
Цей білосніжний квітень.
Коли життя тече
Коли горить кругом
Неспокою багаття.
Коли війна іде,
Літають хижі птахи.
Коли нестерпний біль
Веде тебе до плахи.
Не стій у стороні,
Позиція не дуже.
Як холодно мені,
Як немічно, мій друже.
Щоденна боротьба
За мир і виживання.
Так повно вороння
Кричить про холод зрання.
Так пахне молочай,
Та це лише омана.
Так хочеться у гай,
Та кровоточить рана.
Всі сили у кулак,
Всі нерви на припоні.
Боротись, тільки так
За ці квітки червоні,
За землю, рідний край.
Допомогти у скруті.
Бо тільки тут наш рай,
Ми тільки тут почуті.
Галина Потопляк.
07. 04. 25.
пʼятниця, 4 квітня 2025 р.
Як час летить. Як швидко все в природі.
Дівчатка всі одягнені по моді.
І їх батьки ще теж доволі стильні.
І ще дощі то тихі, то всесильні.
Трави на чорноземі тонкий пласт,
Квіток по полю торба, може дві.
І всі веселі, всі кругом живі.
Старенькі теж одягнені в пальтечка.
На коника накинута вуздечка.
І коники галопом, лиш курить.
Ой, як же час пришвидшено біжить.
Як його дні на сонці мерехтять.
Як його ночам тяжко засинать.
Як вечори рахують всі прибутки.
І як цвітуть весною незабудки.
Усе, як вихор, є і вже нема.
То мир, то тиша, то уже війна.
Чия земля? Твоя, моя, твоя.
І меду мало літом від роя.
І часу мало. Він щезає десь.
Ми молимося - дай нам хліба днесь.
І всі провини надбані - прости.
І дай нам сили хрест свій донести...
Галина Потопляк.
04.04.25
вівторок, 1 квітня 2025 р.
Засуджень людських - не минути нікому.
Судили нас завжди і будуть судить —
За те, що не встигли ще й досі зробить...
Комусь наша зовнішність не до вподоби...
Когось наш характер - аж бісить щодня...
Комусь наші звички - неначе хвороба...
Для когось відкритість - це щира брехня...
Дратує когось наша чесність і гідність...
Як кістка у горлі - правдиві слова...
Когось відштовхне доброта і наївність...
Проблема засуджень, нажаль, не нова...
Так, можна звичайно зручним для всіх бути,
Готовим здійснити бажання любе...
От тільки, про радість прийдеться забути:
Бо втратиш при цьому самого себе.
Засуджень людських непотрібно боятись.
Судили нас завжди і будуть судить.
Важливо собою завжди залишатись,
Щоб власне життя повноцінно прожить!
- Ольга Тріфонова
Все буде добре. Так собі кажу
Все буде добре. Треба тільки вірить
І чорну ніч світанок вкотре змінить.
Все буде добре… Лиш мине війна…
Живе ж у серці… Має жить надія
Все буде добре. Мрія лиш одна -
Щоб день новий прийшов у дім наш з миром.
Все буде добре. Як би не було...
Все буде добре. Як би вже не стало…
І гріє душу віра, як тепло.
Хоча в житті його так часом мало.
Все буде добре. В кожного своє...
Я знаю, думка також силу має.
І хай погане всіх нас омине ,
І хай добро сторицею вертає.
Лариса Юсковець
Підписатися на:
Дописи (Atom)