Небо в конвульсіях корчиться й ридма ридає,
Небо волає, кричить, захлинаючись болем,
Сльози зливає над горами, лісом і полем.
Що тобі, Небо, болить? З чим змиритись не в змозі?
Що ти за мУку везеш на Чумацькому Возі?
Надто багато неправди ти бачиш звисОка?
Та у нас й правда, повір, на Землі кривобока.
В кожного різна, й ніхто на чужу не зважає,
Кожен, що встигне, у пригорщі повно хапає,
Що там по нас: чи потоп, чи вогонь, чи…завІса?
Все продається: від поля і річки до лісу.
Годі, не плач, ти ж колись-бо самО нас ліпило,
З Образу свОго усе лише добре ділило,
А зараз дивишся з болем і сумом усюди,
Дива не сталось…кругом всього-на-всього - люди.
Марія Грицан
Немає коментарів:
Дописати коментар