Означення узгоджені та неузгоджені

Складносурядне речення

Складносурядне речення

Цифровий простір в освіті: навчання, мотивація, штучний інтелект і кібербезпека

Узгоджені та неузгоджені означення

Означення узгоджені та неузгоджені

Узгоджені та неузгоджені означення

 

 НЕ ПРОЩЕНИЙ ГРІХ

Зайшов до храму якось літній чоловік

Посвітив свічки і приложився до ікони

Став на коліна,озирнувся з боку в бік - 

почав молитися і довго бив поклони.

Про щось шепочуть висохлі уста

І руки списані возносяться до неба...

Шукають очі чи ніхто не підгляда,-

І хреститься,якось не так як треба.

Із вівтаря священник підійшов

І тихо привітався біля нього:

-Ти,сину, певно дуже довго йшов

до цього храму,а також до Бога?!

Ти хрещений?

-Так отче,тільки я

накоїв за своє життя такого,

що і не знаю як свята земля

мене ще носить...та згадав про Бога.

Лиш сумніваюся чи Бог мені простить

Усі гріхи мої,бо далі так не можу.

Навчіть ня,отче,як мені просить

У нього прощення,допоки я ще ходжу.

-Покайся  щиро,в чім твій тяжкий гріх?

-Безпутно жив,от видно все на шкірі...

Соборів без хрестів зібрав я скільки міг

І згодом відвернувся сам од віри.

Я,отче, убивав,палив і крав

Вино,жінки і гроші — моя віра... 

Своїх батьків в могилу сам загнав

І з часом,бачу, схожим став на звіра.

Хоч звір вбиває,та не так як я,

А тільки з голоду чи ворога якого.

І от життєва стежечка моя

мене привела у цей храм до Бога.

Отче,скажіть, чи буде прощено мені?

І хто мені про те дасть якость знати?

-Візьми, мій сину,суху гілку, навесні

Її посадиш в землю і будеш доглядати.

Молися щиро,ввіруй у Христа,

Спіши творити тільки добро людям.

Спокутувати гріх,то справа не легка

З сухої гілки яблуню ростити будеш.

Минуло кілька років,сивий чоловік

Знов в храм прийшов на Святу Покрову.

Смиренно вже через поважний вік

і на священника почав чекати знову.

І цілий кошик яблук золотих

Він в храм приніс, і став їх роздавати

Усім присутнім, певен був,що в них

Таїться відповідь,яку він хоче взнав.

-Спаси нас Господи! Отче,це знову я 

Прийшов до Вас,щоби повідать диво:

Прийнялась суха гілочка моя

І мені щедро яблук зародила.

Я стряс усі,лишилось тільки два

Струсить я їх не можу,що то значить?

-Дійшли до Бога вже твої слова,

Бо тільки Він все бачить і все знає.

Плоди зібрав,то значить,що гріхи

Ти всі спокутував, і Він тебе прощає

А двоє яблук — то твої батьки

За них,мій сину, прощення немає.

(автор Володимир Кравець)

 Хто ранив палець, знає як болить.

Хто пив з долоні, знає силу спраги.

Хто народивсь, той в небо полетить.

А хто в бою, той має нерв відваги.

Хто впав - підніметься, хто йде - дійде.

Дійде до цілі, хтось дійде до суті.

Комусь червоне, а комусь бліде.

Та всі ми хочемо бути почуті.

Щоб поруч хтось і дихав, і стояв.

І відчував тебе за крок до вчинку.

Щоб він тебе за рученьку тримав

І клав горішок у твою торбинку.

Ми хочемо так мало - тихих слів,

Гучних музик і віршика про неню.

Щоб човник плів, щоб завжди човник плів

І сипав зорі радості у жменю.

Ми хочем трішки ласки, співчуття

І розуміння, хай би що не стало.

Така ось філософія життя...

Та головне щоб серце калатало...

Галина Потопляк

 Які часи, така й ялинка.

Який мороз, така й зима.

У небі сонця половинка.

В країні повна скрізь війна.

Ракети нищать навіть храми.

Шахеди цілять у вікно.

Горять на площі ресторани,

Цілі міста горять давно.

І не зупину, ні спочину.

І ні спокОю у селі.

Зрубав дідусь в лісі ялину,

Зрубав низенько, при землі.

Приніс до хати. Запах хвої

Піднявсь до стелі і висить.

Герої, ми усі герої,

Нам би цю зиму пережить.

А там весна нас приласкає.

А там трава піде у ріст.

А нині морозець тримає.

Зима, пилипівка і піст.

Г.Потопляк.

 Ми йдемо тихо в листопад...

коротші дні і довші ночі...

не повернути час назад...

Дощами плачуть неба очі...

Ми йдемо тихо в листопад...

зникає Осінь десь під листям, 

яскравим, жовтим, бо вже час...

Калина вбралася в намисто...

Ми йдемо тихо в листопад...

Туди, де вітер з буревієм,

Де голий і безлистий сад...

Сумує за яскравим літом.

Ми йдемо тихо в листопад...

Розлука завжди смутком віє...

Нехай же гріються серця,

В яких живе завжди надія...

Ми йдемо тихо в листопад...

©️ Галина Адамович

 Всміхніться, пані! Все мине...

Тримайте лиш рівніше спину.

Мінливе все... Й життя земне 

Щось подає нам щохвилини.

Пройдіть ходою від стегна 

По тих моментах незабутніх,

Де кожен нерв, немов струна.

Ідіть з минулого в майбутнє.

Пече в душі?... Долайте біль,

Бо часом нам усім здається,

Що біль й безвихідь звідусіль :

Де шито тонко - там і рветься.

Всміхніться, пані! Все мине...

Добра і чистих вам відносин!

Життя людське таке складне... 

Ще не зима... Ще тільки осінь...

Автор: Надія Козлова

 Вже й листопад, вже й іній зранку

Повзе по голубому ганку.

Вже стелиться туман густий

На яр глибокий і пустий.

Вже прохолода і маруда,

Життя коротка амплітуда,

То у рукав повзе, то в душу.

То на луги з рудого плюшу.

Вже й листопад, затишшя в лісі.

Вже пугач з ночі на горісі

То мирно спить, то тишу будить.

А осінь поміж яблунь блудить.

А осінь вже у мене в сінях.

На моїх вікнах синіх-синіх.

На моїх пальцях, на долонях.

Під хусткою на моїх скронях.

Вже й листопад. Сидить в пальті.

А з ним невидимі святі -

Дмитро, Михайло, Варлаам.

А збоку Яків сидить сам.

Артемій в руки бере ложку

Куштує коливо потрошку.

Пилип на покуті з Стефаном

Куштують пиріжки з сезамом.

І вже до Різдвяного посту

Готуються вітри з погосту.

І вже євангеліст Матвій

Стоїть у свиточці благій.

А нині місяця початок.

Нема вже жовтеньких курчаток -

Вже виросли, клюють зерно.

Сидять на сідалі давно.

Г.Потопляк.