Українкам,

Яким безжально обірвали політ...

*******

Я мала світу так всього сказати

І душу вилити від самих від основ!..

...Тяжка рука скривавленого ката

І постріл в груди:

Ось і вся любов!

А я хотіла про жіночу тугу,

Про сокровенне, про щемливий біль,

Про те, як мріялось в обіймах свіжих лугу!

...Та постріл в груди: Більше і не мрій!

Я ще в собі носила стільки віршів-

Вони, як мальви, проросли в мені...

Я б не таїла, я б роздала іншим!

...Та постріл в груди: Забери собі!..

А я ж лиш жінка... Чим я завинила?

Що Бог мені подарував талант?!.

Писати так, щоб слово мало силу...

...Та постріл в груди: Хай би не давав!..

Щоночі я збираю, що не вспіла,

З зірками в сни на землю мовчки шлю...

Шукаю тих, котрі би дотворили,

Котрі б спинили кулю на льоту...

...Я мала світу так всього сказати

Та народила жінка-мати - ката

Він віршів не любив. Убив...

Галина Левкович

Іменник. Назви істот та неістот

Володимир Винниченко "Федько-халамидник"

Володимир Винниченко "Федько-халамидник"

Власні та загальні назви іменників

 

 

І час пливе, й мороз міцніє.

І двері в хату на замку.

І під порогом зеленіє

Трава у срібному вінку.

І десь грудки, а десь болото.

А десь далеко журавлі.

Схилилась вишня біля плоту,

Лежать горіхи на столі.

Багато виїхало люду.

Хто за кордон, а хто в село.

Зима волочить траком груду,

Морозить вже сухе зело.

Зима волочить, ворог нищить.

А ЗСУ тримають вісь.

В повітрі тиша, потім свище.

Спочатку страх, а потім злість.

А потім треба далі жити.

Потрібно рухати вози.

І руки біля свічки гріти.

Й ловити ними дві сльози.

І запасатися терпіння -

Колоти, лущити, товкти.

І пригадать бабусі вміння -

На деці коржики пекти.

Потрібно і в блекаут жити

Без вигод, навіть без новин.

Донатити і боронити

У пору злив і хуртовин.

Сковзатися, але не впасти.

І спотикатись на ходу.

Такі реалії, контрасти.

Такі конвалії в саду.

Г.Потопляк.

Горять свічки...

 Горять свічки не поминальні.

Не жалобливий їх фітіль.

Горять свічки в опочивальні

І димом тягне звідусіль.

І гіркотою парафіну,

І прілим листям незими.

Накину теплу я кофтину

Й обійме ніч мене крильми.

Дивитимусь, як свічка тане.

Як котиться її сльоза.

ВІкно то чорне, то лиш тьмяне.

Із рук реальність вислиза -

Така холодна і бездушна,

Така трагічна, ледь жива.

Така вразлива й непорушна,

Як в квітні молода трава.

І біля мене сухо, сіро.

Ще чай гарячий, ще вода...

По образах стікає миро

І в Сави мокра борода.

І у Варвари мокрі щоки.

Чому заплакана, чому.

Вже полягали спать й сороки,

Вже й ніч занурилась в пітьму.

А я дивлюсь на свічку й плачу,

Бо там під Бахмутом лиш твань.

Там танки, гради на додачу.

Там хлище смерть із калабань.

І що мої ось ці проблеми -

Ну свічка, ну зв"язку нема.

А там згорілі хризантеми

І холод до кісток пройма.

Г.Потопляк.

Приголосні тверді та м"які

ГОЛОСНІ ТА ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Частини мови

Іменник. Назви істот та неістот

ВЛАСНІ ІМЕННИКИ

Власні та загальні назви

 

 Ще осінь не напилась чаю з м'яти,

Зима своє вже стелить полотно.

Ще не дозріло яблучне вино,

А вже зима сріблить снігами шати.

Килими стелить біля огорожі.

Сувоями клубочиться вверх дим.

Надівши на чуби біленький грим,

Стоять дерева тихо на сторожі.

Зима виймає світлі акварелі,

Малює все у білі кольори:

І ліс, і гай, і поле, і бори.

Скрізь запускає з снігу каруселі.

В душі неспокій, серце у тривозі,

Минають дні, летять літа удаль.

Іскриться іній всюди, мов кришталь,

Й морози й заметілі вже в дорозі.

Оксана Козак

 Не засуджуйте! Звідки вам знати,

Що кому довелося пройти?

Скільки сили прийшлося віддати,

Щоб піднятись і далі іти?!

Не засуджуйте! Як не старайтесь,

Вам не влізти у тіло чуже.

Тож, словами гіркими не крайте

Чиюсь душу, як гострим ножем.

Не засуджуйте! Вам не почути

Крик душі і емоцій розрив...

Тільки той здатен біль чийсь відчути,

Хто теж саме колись пережив.

Не засуджуйте і не пліткуйте.

Словоблуддя - це підлість і гріх.

За своїми ділами слідкуйте,

Розберіться у вчинках своїх.

Не засуджуйте! Люди всі різні.

А життя - це всього лише мить...

Помоліться, допоки не пізно

І прощення у Бога просіть.

Не засуджуйте! Краще покайтесь.

Від гріхів свою душу звільніть.

В своє серце частіше вдивляйтесь

І за Божим законом живіть!

Ольга Тріфонова

 

Я хочу миру... Просто хочу миру!

Такого теплого, як влітку молоко,

Такого як усмішка у дитини,

І щоб війни ніколи не було.

Я хочу тиші, щоб ракет не чути,

Щоб мати в чорній хустці не була.

Щоб не ряснів гостренний смак отрути

Від болю втрат старечого чола.

Я хочу мрії щоб дитячі жили,

В яких немає місця для війни!

І чую, як гарцює кров по жилах,

І сльози душать... Господи, прости!

Я ж хочу мало! Зовсім-зовсім мало:

Без тих сирен стрічати день новий,

Щоб болю незникаючі кинджали

Якось спинили свій незримий бій!

І щоб снігами білими урочисто

Моя земля вкривалась, мов у сни,

А там, де сходить сонце променисто,

Ще кілька йот лишалось до весни...

Я хочу миру! Просто хочу миру!

Такого чистого, як в горах джерело,

І перемогу хочу! Щиро-щиро...

І щоб війни у світі не було!

Я хочу миру... Просто хочу миру!

© Оксана Граб'юк " Хочу миру!"

Цінуй людей , а не оцінюй їх.

 У кожного свій шлях. У кожного свій світ.

В когось життя горить. У когось тліє гніт.

Збива хтось капітал. А в когось лиш п'ятак.

Хтось до вершин - вперед. А хтось назад, як рак.

Комедні і смішні, веселі і  щасливі,

Жорстокі, хижі, злі, зухвалі, знахабнілі.

Лиш спробуй розберись: кому подати руку.

Мабуть, підкаже це лиш серця твого стукіт.

Для когось ти - ніхто. Для когось - цілий Всесвіт.

Так лінію життя нам Боженько накреслив.

Туруємо свій шлях. То рівний, то горбистий.

І пишемо життя на аркуш сніжно-чистий.

Ольга Дриль

 Заговори нарешті українською!

Вже сказані всі аргументи – край!

Заговори хоч віршем, а хоч піснею:

Червону Руту – знаєш! Заспівай!

Заговори нарешті українською!

Підстави одмовлятись – не шукай!

Не спекулюй, що «суржик» є у війську, –

себе пильнуй, від себе вимагай!

Заговори нарешті українською!

У собі українця не вбивай!

Це горда мова, а не соромітницька!

На мові волі – ворога карай!

Заговори нарешті українською!

Заговори, щоб світ тебе почув!

Чужий «язик» гвалтівника російського

забудь – його «імперський» час минув!

Заговори! Нарешті! Українською!

Світлана Гуцуляк-Федорович

Складні слова. Єднальні голосні

 

 Небо – кольору зіпраних джинсів,

у широких, вапняних розводах.

Білі хмари нагадують сфінксів,

носа друть, бо віщують погоду.

Грає очками мушкателька,

розкошують насінням синички.

З шафи випнулись камізельки,

перші згублені рукавички…

Поховались у нетрях мавки,

і русалки полишили плеса.

У густих верболозах – нявки*,

старий Ох чекають на Весну!

На рябому коні Листопад

попід лісом химерно гарцює.

Змок до нитки втомлений сад,

млин у запалі, в білім танцює…

*мавка, нявка, лісова русалка —

персонажі української міфології

Леся Дмитерко

Леся Українка "Лелія"

Неймовірна круговерть "Українська писемність"

Радіодиктант національної єдності-2022.