Хтось й досі носить в сумочці ключі
Від тих дверей, що більше не існує.
А ти хоч плач, хоч смійся, хоч кричи:
Твій біль нікого в світі не хвилює.
Бо дому твого вже давно нема.
Лиш попелище, згарище, руїни.
У серці сквозняками дме війна.
І смуток твою душу всю поглинув.
Десь голос з неба просить:"Відпусти!"
А ти минуле у руках тримаєш.
Війна із торбою відправила в світи.
Ти в снах ще досі дім свій відчиняєш.
Так пахне затишком у прибраній оселі.
Парує кава смачно на столі.
В ній жили люди, добрі і веселі,
Там поселилось горе і жалі.
Стискають пальці рідний ключ від дому,
Що в сумочці принишк, на самім дні.
Ти знаєш...Розумієш підсвідомо,
Що не відкриється замок в минулі дні.
❤️Ольга Дриль❤️
Немає коментарів:
Дописати коментар