“Втомилась я” - душа сказала.

Сказало серце: “Сил нема."

До них надія вмить примчала:

“Тримайтесь, друзі, я жива.”

“Який же біль” - сказало серце,

Душа сказала: “Всьому край.”

Та тільки віра не здається:

“Удар тримай, не відступай.”

Душа спитала: “Що ж робити?”

Спитало серце: “Вихід де?”

Любов відповіла: “Любити

Життя. Воно у вас одне.”

Душа відразу підібралась

І серце палко стугонить.

Печалі місця не дісталось,

Всі негаразди зникли вмить.

Коли душа не зна, як жити,

А серце скніє від оков,

Не забувайте: є на світі

НАДІЯ, ВІРА І ЛЮБОВ!.

  Анатолій Лазаренко

 ... Не виправдовуйся...

Якщо нема вини...

Розставить час все по своїх полицях...

Минуться дні холодної зими...

З під масок істина проявиться на лицях.

... Не виправдовуйся...

Даремно не кричи...

Тебе ніхто в двобої не почує...

Зрахуй  до десяти й мовчи... Мовчи...

Повір мені, тебе це урятує.

... Не виправдовуйся...

Час кращий з лікарів..

Перехворій, і стань в стократ мудріша...

Не намагайсь передзвонити дзвонарів...

Ти всеодно не станеш голосніша.

... Не виправдовуся...

Хай вихолоне злість...

Холодний мозок - мудрості порадник...

У запалі, твій гнів, тебе ж і з'їсть...

Твій гнів - тобі не друг, він є твій зрадник.

... Не виправдовуся...

Галина Момот (06.01.2024.)

 Тату, це ви, мій тату,

Тихо заходили в хату.

Тихо сідали на стула.

Тихо, та я все те чула,

Як ви зітхали від втоми,

Як привезлИ віз соломи,

Як ви ловили роя.

Це все пам'ять моя.

А наяву ви і досі 

То щось згрібаєте в фосі,

То у стельмашні лиш трошки

Стружете, стружете дошки.

І я із вами, без мами.

Вдвох ми складаємо рами.

І я стругаю, стругаю,

Сили замало маю.

Потім плетете ви сітку,

Гостите медом сусідку,

Йдете на річку по щуку.

Ні пари з вуст, ні звуку -

Тихо так ловите, ловите,

Потім тихенько мовите -

Щука, нарешті щука.

Серце не б'ється - стука.

Потім ми їдемо з вами

В ліс на Зрубок за грибами.

Потім з грибами додому.

Не відчуваємо втому.

Потім пасемо корови.

Аж до самої Покрови

Ціпом молотимо жито.

Яблука, оси, літо...

Потім, і знову все потім...

Вже і зима на плоті,

Вже і весна за нею

Коням готує шлею.

Але без вас, без вас.

Як же біжить цей час.

Як же росте трава.

Пам'ять - вона жива.

Галина Потопляк.

15.06.25

 Тобі дуже пощастить, якщо тебе зрадять.

Якщо ти зустрінеш тих, хто змусить твоє серце стискатися не від кохання.

Від болю, від сильного болю. Це буде дар.

Тобі випаде честь пройти крізь тінь. Пройти крізь темноту.

Ти побачиш, хто поруч не для тебе, а для того, щоб навчити тебе бігти.

Бігти не від себе, а до себе.

І ти побіжиш.

Босоніж, крізь темряву, в напрямку світла, яке завжди було в тобі.

Там, де колись було місце для співзалежності, виросте сад із твоєї свободи.

Він буде пахнути м’ятою і дикими травами.

Польовими квітами...

Його ніхто не зможе зруйнувати, бо ти сама — його ґрунт, дощ і сонце.

Це буде твоє пробудження. Ти згадаєш чого саме хотіла, коли була маленькою дівчинкою.

Не гучне, не кіношне пробудження — а ніжне, мов світанок.

Ти розкриєшся, як полин у полі — з гірчинкою.

Справжнє, живе. Ти побачиш світ в собі.

І вже ніколи не станеш меншою за свою силу.

Так, тобі дуже пощастить. Тобі вже пощастило...

• Настя Клименко •

 

А що у мами на віконці?

Що за принади в тім вікні.

Там осінь, літо, злива, сонце.

Садок всміхається мені.

Там кущ калини, кущ малини

І блиск зимових хуртовин.

Там лан пшеничний України

З коштовних, жовтих намистин.

А що весною, що на Спаса,

Що на Купала, що тоді?

Там літо скаче наголяса

Горобчик скаче по воді.

В вікні два яблука, три грушки,

І бджілка мед бере з квіток.

Там небо біле, як подушка,

І під айвою холодок.

А ще мурашка там на рамі.

А на фіранці блиск зорі.

Віконце посміхалось мамі,

Тепер всміхається мені.

На ньому горщики з алоє,

Букетик маку, маків цвіт.

В тому вікні нас завжди двоє -

Я і навпроти Божий світ!

І я іду до нього боса

По стежці, травах, по стерні.

І мати з кожного покоса,

З вікна всміхається мені...

Галина Потопляк

15.06.25

 

“Втомилась я” - душа сказала.

Сказало серце: “Сил нема."

До них надія вмить примчала:

“Тримайтесь, друзі, я жива.”

“Який же біль” - сказало серце,

Душа сказала: “Всьому край.”

Та тільки віра не здається:

“Удар тримай, не відступай.”

Душа спитала: “Що ж робити?”

Спитало серце: “Вихід де?”

Любов відповіла: “Любити

Життя. Воно у вас одне.”

Душа відразу підібралась

І серце палко стугонить.

Печалі місця не дісталось,

Всі негаразди зникли вмить.

Коли душа не зна, як жити,

А серце скніє від оков,

Не забувайте: є на світі

НАДІЯ, ВІРА І ЛЮБОВ!.

Анатолій Лазаренко

 

Цінуйте життя, його миті чудові,

Вбирайте всім серцем цілющу красу:

Ясне різнобарв’я садів світанкових,

Веселку у небі, сріблисту росу.

Конвалії цвіт, чебрецеві долини,

Лісів віковічних нескорену міць,

Нестримний у часі політ соколиний

І відблиск бентежний далеких зірниць.

Цінуйте життя, бо воно неповторне

І кожна хвилина його дорога.

Подякуйте Господу щиро сьогодні

Що ллється у завтра життєва ріка.

Не все буде так, як того б нам бажалось:

Боріться за себе, життя не кляніть,

Ми виправить в силі усе, щоб не сталось,

Людину в собі, перш за все, бережіть.

Цінуйте життя, теплотою діліться,

Лихого позбавтесь, очистіть серця,

До рідних і друзів душею туліться,

Вони – щастя й радість, основа буття.

Цінуйте життя в плині часу невпиннім,

Залиште в минулім тривоги і зло.

І будьте своїм сьогоденням щасливі,

Життя – Божий дар, не змарнуйте його.

 - Анатолій Лазаренко

 

Складає Червень сіно у копицю...

Акація шепоче небелицю,

Ромашка признається у коханні,

Волошка п’є з роси перлини ранні.

Метелик сонце ловить на світанні,

Збуваються жасминові бажання,

Дзвенять у полі бджоли працьовиті —

Волошка простяглася скрізь у житі.

А вітер гладить ниву, мов дитину,

І пахне м’ята — щастям у долині.

Лелека діточок глядить в гніздечку...

Зозулька десь озветься недалечко...

Хліб дозріває в золотих стебельцях —

Веселка перекинула відерце...

Упише літній день у літо казку,

Ключів нам перекине щастя в'язку.

Усю цю казку губить війна люта,

Вдягнути хоче мирним людям пута…

Спалила ниви, вишні і покоси,

Залила кров'ю стиглі срібні роси.

Та переможе зло — добро і щастя!

Земля воскресне — вільна, від ненастя.

І жайвір  знов нам пісню заспіває,

І мир нас всіх до купки обʼєднає.

Лариса Лисенко- Бабенко

 

*****

Ви куди , моЇ рОки? ЗаждІть, не минайте,

Ви мене у дорозі ще мить зачекайте,

Ви дозвольте мені накупатися вволю

В тому щасті, що пАда ще трохи на долю.

Зачекайте мене, хоч прихрамую трішки,

Ви послабте, хоч трохи, натягнуті вІжки,

Ви притИште ходУ, роззирнІться довкола,

І чаруйтесь, дивуйтесь усьому спроквола.

РОки, рОки моЇ, необ'їжджені коні,

Чого вам не стоїться, скажіть, на припоні?

Невже в Упряжі важко одній вам зі мною?

Чом ви прагнете краще забрати з собою?

А що там вдалинІ? Ви ж не знаєте, рОки,

Може, там надскладні нас чекають уроки,

Чи зумієм засвОїть, чи зможем, чи встигнем?

Може, так проминЕм, що і оком не змИгнем.

Марія Грицан

07.06.2025

 

Уже і до Трійці дійшли ми помалу,

Ступа за ступою, під звуки ракет.

Вже липа нам пісню церковну співає

І в'яже духмяний, медовий букет.

І сонечко світить, та душу не гріє.

І вітер лоскоче - не треба, не тре...

І липа росте, і липа старіє,

І мати сорочку під нею пере.

А хмара то чорна, то сіра до біса.

То дощ перелітний, то рани старі.

Дорога до правди стара, давно лиса,

То мухи над вухом, то враз комарі.

Дорога нелегка, тяжка, як та гиря.

Та коник пасеться, корівка мичить.

Бракує всім нам переможного миру

Щоб радість відчути і далі тут жить.

Які кругом луки на Трійцю квітчасті.

Які в нас поляни - брикає теля.

І вже у зеленому, чистому платті

Стоїть перед Господом рідна земля.

І вже Херувими ведуть нас до світла.

І вже Серафими співають в саду.

О, Боже, о, Боже, як мало нам літа,

Як тяжко з корінням тут рвать лободу.

Але це ми зможемо!  Зможемо! Зможемо!

На Трійцю три рази молитва луна.

Ми сильні, ми дужі, ми їх переможемо!

Між нами вже прірва, не то що стіна.

Уже і до Трійці... У клечанні хата,

І стіни в барвінку, і вікна в хмелю.

Пошли ти нам, Боже, наступні всі свята

У мирі, у щасті, без горя, МОЛЮ!

Галина Потопляк

 ... Свята зелені вже в дорозі...

Аїр зелений на підлозі...

Пахне любистком й полином...

Гілля дубове над вікном.

Святково прибрана вся хата...

Чебрець пучечками і м'ята...

У глечиках васИльки сині...

КлетчАння по усій хатині.

Усі повітки, всі оселі...

Вдягли зелені акварелі...

Убрались квітами жасмину...

Ромашок і терпкого тмину.

Берези гілочки і клену...

Вплелись у зелень гобелену...

Свята зелені, зЕлен гай...

Зеленим став і неба край.

.       .       .       .       .       .       .       .

Із трійцею вас всіх вітаю...

Достатку, злагоди бажаю...

Хай Дух Святий із вами буде...

Хай в домі, і в душі прибуде.

Дай Боже нам із вами МИРУ...

Навік зтупить війни сокиру...

Хай родять рясно ваші ниви...

Хай будуть вчасно літні зливи.

Хай буде Божа благодать...

В кожній родині осідать...

Щоб вам не бути у тривозі...

Свята зелені вже в дорозі.

Галина Момот.