У переддень узвару і куті,

Коли в горщечку вариться пшениця,

Коли всміхаються із покуття святі,

Коли під ранок тобі радість сниться,

Коли сніжком притрушений поріг,

А морозець за пальчики кусає,

Тобі твій котик тулиться до ніг,

А ранок чистий плечі огортає.

Тоді в повітрі всюди божий дух,

Тоді всі запахи зливаються докупи.

Із подушок летить гусиний пух

І мак лежить на лавці біля ступи.

Тоді солома в бабинім рядні

Чекає на свій "вихід" в час вечері.

Тоді так світло, радісно мені,

Бо це ж Різдво заходить в хатні двері.

Святе Різдво, оновлення душі,

Освячення дарів - води і хліба.

Стоять із морквою й картоплею коші.

Лежить на деці у цибулі риба.

Готується до свята кожен дім,

В якому мир і віра торжествує.

І пахне пирогами дим,

І Діва Пресвята дитя цілує.

Г.Потопляк.

 Подорослішала доня, підросла,

От дитинство майже і позаду!

Наче вчора ще була мала,

А тепер собі даєш вже раду.

Манікюр, підбори і парфуми,

Сукня гарна, кольору кохання...

Щастя у душі, на серці - сум,

Бо прийшов з дитинством час прощання.

Не спіши в дорослий світ, не йди!

Там не так все добре, як здається!

Там, крім радості, багато є біди,

І не все, буває, всім вдається.

Там проблеми, доню, і складні,

Там немає феї, принца, казки!

Там бувають, рідна, такі дні,

Де одні невдачі і поразки...

Але ти боятися не смій,

Доки біля тебе я і тато,

Збудеться багато твоїх мрій,

І щасливих днів буде багато!

А як будеш по життю іти

З Богом в серці й з вірою у Нього,

Все погане мусить утекти,

Й світлою буде твоя дорога!

© Людмила Степанишена

 ІШЛО РІЗДВО ...в стражденну Україну ,

У темні села , стомлені міста ...

Ішло через воронки і руїни ,

Несло їй силу вічного Христа !

ІШЛО РІЗДВО ... до діточок маленьких ,

Щоби забрати відчай в них і страх ...

До юних ... і дорослих ... і стареньких ,

Несло їм віру на своїх плечах ...

ІШЛО РІЗДВО ... у бліндажі й окопи ,

Окутувало воїнів теплом ...

Ішло між градами , налякане ... в ознобі .

Щоб стати від загибелі щитом !

ІШЛО РІЗДВО ... До кожного порогу ...

Не знало , чи відчинять там Йому ...

Щоби навчити довірятись Богу ,

Щоб вивести до Світла крізь пітьму ...

ІШЛО РІЗДВО ... Із вдовами стогнало ,

На руки брало сиріт у сльозах ...

І шепотіло й сльози утирало :

« Татусь живий ... Він там , на Небесах ... »

ІШЛО РІЗДВО... Крізь снігові замети ,

У бомбосховища , в оселі , що в ущент ...

Під рев ,, шахідів "", обстріли , ракети

Й сирени лячний акомпанемент ...

ІШЛО РІЗДВО ... І людям говорило :

- Христос вже народився ! Він гряде !

Впускайте Його у серця щосили ,

Він вам усі тривоги відведе !

І українці ДУХОМ ПІДІЙМАЛИСЬ

Й молитва їм лягала на вуста !

У радості й надії всі єднались

І зустрічали з ВІРОЮ ХРИСТА !!!

 

Під Бахмутом, край дороги, де гримлять гармати

Прикрашали новорічне деревце солдати.

Ця ялинка не весела , дощиком не сяє,

Під ворожі вогневиці коляду співає.

Під Лиманом ліс чорніє. зранене довкілля

А ялинка на горбочку опустила гілля.

Закриває гілочками насипну могилу,

Полягла тут бійців сотня за Вкраїну милу.

А в Оленівці з віконця воїн виглядає,

І ялинка новорічна серце й душу крає.

Триста сорок дві зарубки на стіні в куточку,

Він не купить подарунки доні і синочку!

Сотні тисяч прапорів — сніжно на Майдані,

Душі воїнів витають у гіркім тумані.

Тут ялиночку маленьку прикраша Даринка,

Тата вбили у бою — сирота дитинка!

На могилах тисячі гілець вверх ногами,

Юні хлопці полягли в битві з ворогами.

Не діждуться матері внуків в сповиточку,

В домовину положила весільну сорочку!

Цих ялинок ГОЛОВНИХ — не злічити, друзі,

Кожна біль в собі несе, плаче на морозі.

Не радій що навкруги все сія вогнями,

Йде війна в моїй країні, туга поміж нами.

13.12.2023

Ярослава Слободян Вірші воєнної доби 

 

Дзвоники дзвонять...

Дзвонять дзвіночки в небесній кімнаті,

Люди благають про ласку Отця,

І не встигають у книжку писати,

Ангели божі,красиві з лиця.

Дзвонять про горе і про хвороби,

Дзвонять про те,що жахає усе!

І споглядає Всевишній з-під лоба,

Сум западає на боже лице...

Він прибігає, де плачуть від болю,

Там де маленькі рахують...життя!

Ручку тримає..-Я поряд з тобою!

Плаче Всевишній,хова почуття..

Гладить стареньких у холоді лютім,

І роздає,все що має в руках,

Притчі читає,щоб горе забути

І хоч на мить забирає їх страх.

Потім біжить він на Схід рятувати.

У камуфляжі спішить на поля!

Ангели чисті у білих халатах,

Стогне від болю вкраїнська земля!

Як же то страшно,дзвоники дзвонять!

Господь втомився..і очі закрив!

Нині у Львові,знову хоронять..

Що я не так в тому світі зробив?!

І похилився Всевишній в зажурі.

Хліба достатньо роздав по землі,

Люди воюють за землі,за мури!

Люди вмирають на клятій війні!

Дзвоники дзвонять,вже Бог і не чує,

Знову напевне душа відліта..

Ні!То дівчатко мале колядує!

Значить земля,ще не вся,пропада!

Хвалить Ісуса і Діву Марію!

Ангела гладить по білім крилі,

Серце дитини -то наша надія!

Йде Коляда по вкраїнській землі!

Світлана Дубницька.

 

До Міжнародного дня скрипки

Тужила скрипка, плакала душа,

І сльози замерзали на морозі.

У мандри вечір знову вирушав,

Чалапав по слизькій-слизькій дорозі.

Ридала скрипка, і тремтів смичок,

Схилились у журбі старі дерева,

А холод пробирав аж до кісток,

Морозив ніжні руки скрипалеві.

Мелодія щемка аж до зірок.

Творила ніч нову чуттєву арію.

Торкався ніжно струн старий смичок

На скрипці віртуоза Страдіварі.

Ніна Арендар

Атестація керівників ЗДО та ЗЗСО за новими професійними стандартами

Відміни іменників

Віртуальна екскурсія до музею сніжинок.

Відміни іменників

 

 

Грудень, ранок, сніг і кава...

День попереду, зима.

Сяє церква златоглава.

В небі дрони, бо війна.

В хмарах місяць моложавий.

В долі стільки тих стихій.

Вже минулись Ганни й Сави -

Каже дядечко Овсій.

Вже Різдво, а там Йордана,

А війні кінця нема.

Рвались міни на Івана,

В двері стукає зима.

В хату суне холод лютий,

Б"є вражина по ногах.

Скоро січень, далі лютий.

Всі дороги у снігах.

І летить недобра звістка

Про синочка із війни.

Плаче мати і невістка,

Плачуть верби й ясени.

Дядько сльози лиш ковтає,

Баба стала як німа.

Ну а сніг собі літає,

Бо ж на вулиці зима.

Отакі у нас новини,

До весни ще довго йти.

Там, де кущики калини,

Із землі "ростуть" хрести.

Там, де явір, прапор Миру,

Там весна живе моя.

Лине прямо у квартиру

Рідна пісня солов"я.

Рідна пісня соловейка,

Любе сонце перемог.

І коли воно засяє

Певно знає лише Бог.

Г.Потопляк.

Число іменників

Дієприкметниковий зворот.

Рід іменників іншомовного походження

 

 

Хустка, хусточка, хустина...

Баба Хівря і Юстина

Мали хустку й не одну -

І на літо, й на весну.

І на зиму на всі плечі

Від морозу і хуртечі,

І на осінь, щоб затишна,

І на свята пишна-пишна.

Хустка тітки, хустка мами

Не якісь тобі панами,

Не косинки, не вуалі,

І не вив"язані шалі,

А сатинові долини,

Квіти й трави України,

А шовкові, і тернові, 

Ночі й ранки калинові.

Хустка-стрижечка на свята,

До роботи лиш картата,

На хрестини лиш біленька,

А до шлюбу розовенька.

І на смерть та, яка люба,

І не тонка, і не груба.

Щоб весна в ній розквітала

Й на подушечці лежала.

Отака у хустки доля -

Метри лісу, морґи поля,

Нитка льону, льону мичка.

В хустці гарна молодичка.

Г.Потопляк.

 

Насипало снігу, за день натрусило.

У решеті воду із річки носило.

У ступі товкло на перепічку мак,

А вітер листочки зривав із гілляк.

А ранок тремтів і звикав до морозу.

А вечір читав переважно лиш прозу.

Вірші залишались для діток в колисці.

Вода на веранді замерзла у мисці.

Пришерхла трава, посивіли копиці.

Виднілись сліди, це ж чиї, до криниці.

Не то вороння, не то галагана.

Сховалась під снігом стежина весняна.

Стежина весняна, дорога осіння.

І скільки під снігом живого коріння,

І листя з берези, і ягід калини.

І перший мороз нас хапає за спини.

Насипало снігу. Він, певно, розтане.

Від сонечка знову водицею стане.

А нині так біло, так чисто, так слизько,

Весняні відлиги ще дуже не близько.

І в нас вже зима, це сліди Морозенка.

Під снігом сховалась стара борозенка,

І рів, і ярок, і окопи глибокі,

І навіть фугаси і міни жорстокі...

Г.Потопляк.

 

Осінній день, а втім – вже Катерини,

Дмитро, Роман відбули іменини,

Михайло білим конем гарцював,

Листопад Зимі руку цілував.

Шукають змерзлих пальців рукавички,

у пошуках смачненького синички,

снопами стали в хаті хризантеми,

поети строчать Осені поеми.

Вже мак підсох, полускані горіхи,

бурульки перші висять попід стріху.

От, і Григорія - вже скоро піч білитимуть,

а там жінки дванадцять страв варитимуть.

Горішка прагне всюдисуща білка,

відлунням літа зі шипшини гілка.

З Зимою ще змагається трава,

гелгочуть гуси, певно до Різдва…

Леся Дмитерко

24.11.2023

Частини мови

 

 

  Не засуджуйте! Звідки вам знати,

Що кому довелося пройти?

Скільки сили прийшлося віддати,

Щоб піднятись і далі іти?!

Не засуджуйте! Як не старайтесь,

Вам не влізти у тіло чуже.

Тож, словами гіркими не крайте

Чиюсь душу, як гострим ножем.

Не засуджуйте! Вам не почути

Крик душі і емоцій розрив...

Тільки той здатен біль чийсь відчути,

Хто теж саме колись пережив.

Не засуджуйте і не пліткуйте.

Словоблуддя - це підлість і гріх.

За своїми ділами слідкуйте,

Розберіться у вчинках своїх.

Не засуджуйте! Люди всі різні.

А життя - це всього лише мить...

Помоліться, допоки не пізно

І прощення у Бога просіть.

Не засуджуйте! Краще покайтесь.

Від гріхів свою душу звільніть.

В своє серце частіше вдивляйтесь

І за Божим законом живіть!

Ольга Тріфонова

 

 Я БУДУ ЖИТИ

Поломані мости..розбиті долі...

Дніпро розлите поміж берегів..

Кров'ю забарвлені червоні маки в полі..

Й сумні до болю пісні журавлів.

Мертві міста..спустошені домівки..

Загублений дитячий черевичок, лялька на землі..

Обпалені калиновії гілки,

Чиясь бандура догоряє на золі.

Та я стою - скалічена й прекрасна..

Та я стою- скровавлена й міцна..

Утоплена і спалена не раз, але безстрашна..

І воскресаю до життя як та весна.

Мене втопити і спалити

 не- мож -ли- во..

В мені тече цілюще джерело...

Я- УКРАЇНА, прапор свій несу сміливо..

Я буду жити всім смертям на зло!!

Оксана Лесик-Падучак

Червень 2023