І поки «срачі» щодо Всеукраїнського диктанту єдности «Треба жити» трохи вщухають… Маю вірш😉🫶

А треба жити. Всім нам треба жити.

Життя іде — ні грама не стоїть…

І кожним подихом щоранку дорожити,

І дякувати Богу за цю мить.

І бачити, яким буває небо,

Які бувають гарні вечори,

І що шепочуть над водою верби,

І що підспівують їм юні явори.

Бо треба жити. Всім нам треба жити.

Серед новин і вічної зими…

І як важливо душу не згубити

У цих тенетах вражої пітьми.

А треба жити… Хоч ламають крила,

Хоч часом все буває шкереберть…

Бо часто так, чекаючи на диво,

Нас у буденності з’їдає круговерть.

Бо треба жити, любі, треба жити —

Радіти літній спеці і дощам,

Кохати, вірити й Господа молити,

Щоб силу дарував у штормі нам.

Бо треба жити… Якось треба жити.

Із першим проліском вдихати аромат,

А ще — навчитися нікого не судити,

Бо кожен має свій етап із втрат…

© Аліна Войтенко

           

«Горнятко українського настрою»

Всеукраїнський радіодиктант

 🇺🇦 

МОВО...

У вогнях перехресних, Рідна, дихай!  

Не затиха́й!

Вони цілять у тебе, у нього, у мене...

Нехай...

Падають стіни — не передвічні неба

спору‌‌ди...

Як будеш ТИ – будуть живими і думи, 

і люди. 

Відповідай і запитуй, смійся... 

від болю кричи...

Лайся, звіщай чи базікай... тільки (прошу́) 

не мовчи...

Щедротно сійся, Рідна, вийся... 

гори́, гори́...

Більше не бійся! 

Не бійся роздвоєних душ! 

Говори!

Мужньо стирай – не маскуй старі наболілі 

рани – 

колоті, різані, стріляні –  

в стані важкої нірвани.

Струмом заведений час для офір –  вже давно 

не казка...

Дух переведений... 

Дихай! 

Живи! 

Будь! 

Будь ласка!

© Любов Уманська

 ПеревЕсти б годинник на час без ві@йни —

Там, де ми ще наївно щасливі.

Там, де у молодих ще нема сивини,

Там, де всі ще живі і красиві.

Де світанки звичайні, спокійно-ясні,

Де не гинуть найкращі Герої,

Де буденне життя, звичайнісінькі дні,

Де на складі іржАвіє зброя…

Де ще цілі будинки, а в них добрий сміх,

Не літають у небі ракети.

Перевести б годинник — для нас, для усіх,

В інший бік розкрутити планету.

Повернути б назад гірко втрачений час,

І усе, чого зараз бракує…

Тільки небо, на жаль, не питає у нас

І лиш долі сильніше гартує.

Алла Василишин

 Сімдесят - це осінь.

Вісімдесят - зима.

Давно нема Миросі

І Люсі вже нема.

І стежка заростає -

Не йде по ній татусь.

І осінь вже чекає,

До неї я тулюсь.

Це осінь, це вже осінь.

Звернуло в її бік.

Вже цяточка на носі,

Вже куций стає вік.

Розгін бере осіння

Моросяна блакить.

Дай Боженько, терпіння

Цю сирість пережить.

Не втратити здобутки,

Не розгубить добро.

Щоб знову незабудки

Поставити в відро.

Щоб знову з них букети

Упали нам до ніг.

Весна моя, ну де ти.

Попереду лиш сніг.

Давно я не сиділа

В Миросі, ой давно.

Давно я не спішила

Із Люсею в кіно.

Вони лишень ступили

У золоту траву.

Куди пішли - не знали,

А я досі живу.

Ладнає мені осінь

Свій золотий курінь.

А я ще в літі й досі,

Ще й досі вабить синь.

Але кругом відкоси 

З холодної роси.

Лунають безголосі

Зимові голоси.

Хтось скаже - це все доля.

Хтось мовить - хід подій.

А я лиш посміхаюсь

Осені своїй.

Галина Потопляк

 То не літо минуло, то минають літа

Павутинка заплуталась в косах.

Я, лиш вчора, була, як весна, молода,

А сьогодні вже мудра, як осінь.

Ніби вчора цвіли яблуневі сади

Хоч були і вітри і морози..

А сьогодні уже на деревах плоди,

І осінні дощі, наче сльози.

То не літо минуло, то минають роки

Золотавіє листячко в клена...

Я приймаю все з вдячністю і залюбки..

Хоч душа моя... й досі "зелена".

Алла Василишин

Олімпійський рух

 Вона приходить, поки триває ця передчасна осінь,

поки ще змиває весь цей солоний попіл дощем,

поки нічні морози ще перетворюються на сльози,

поки ще віриться, надіється, любиться поки ще...

І тому вона виходить до нього боса з туману й води – 

темної, теплої, тихої і, як у казках, живої.

"Холодно тобі, братику? Чому ти залишився один?

Одному не можна ніяк, бо один – то ніяк не воїн".

І він усміхається, звільняючи їй місце навпроти.

Ось же він – світ, у якому їм буде не тісно удвох.

"Коли ти прийшов сюди, то  був наймолодшим у роті,

а сьогодні, - каже вона, - ти сивий, наче зимовий мох".

Він збирає з думок павутиння: "То не так уже й погано,

поки ще б'ються наші серця і надимаються легені.

Бо цю війну на хребтах  тримають уперті дідугани,

але  переможуть у ній інші -  молоді і шалені".

І вона лягає біля його ніг туманом у мокру траву.

Гріє підошви берців і штовхає себе в його вени.

Поки вона приходить, вони її чекають і живуть.

Поки вона приходить, ми тут усі ще якось живемо.

#ольга_криштопа

Види присудків.

Види підметів

Види присудків

 

 …А степ уже сивий на поминках літа.

Осіннього неба останні глибини.

І гілка суха, як рука кармеліта,

тримає у жмені оранж горобини.

Як глянеш упростяж — дорога в намисті.

Ці барви черлені і жовтогарячі,

ці щедрі сади у багряному листі! —

а люди бредуть і бредуть, як незрячі.

Шуліка з неба видивляє мишу.

Горять на сонці грона горобин.

Сіріє степ. Сорока бриє тишу.

Прочани хліб виймають із торбин.

уривок «Маруся Чурай»

Ліна КОСТЕНКО

 Це я сиджу поміж осінніх злив.

Це я ходжу між кленів, в'язів, буків.

Це я несу в кишені пару слив

І свою осінь я беру на руки.

Вона зі мною. Я давно вже в ній.

Куди не гляну - то туман, то гірко.

Під ноги впав цілющий деревій.

І вже до весен зачинилась хвіртка.

Це я, це я, а поруч жовтизна,

Безкровний лан пошарпаної долі.

І де та перша молода весна,

І де ті коні, що скакали в полі.

Дивлюсь вперед, а в голові рої

Тих спогадів, що є лише моїми.

Ці вікна в небо, з чебрецю чаї

Щодня до мене наближають зими.

А я ще в цьому мареві барюсь.

Сиджу на лавці в спокої і тузі.

І на хмаринку золоту дивлюсь

Й тебе там бачу на зеленім лузі...

Там ти живий, там косиш ти траву.

А тут нема тебе і вже не буде...

А я живу, як можу, так живу

І ту весну ніколи не забуду...

Галина Потопляк

15.10.25

"Маленький принц"

Пряма мова

Пряма мова

iframe style="max-width:100%" src="https://wordwall.net/uk/embed/bde1a7f3d8674d4bafc96488fa4e75ea?themeId=41&templateId=36&fontStackId=0" width="500" height="380" frameborder

Пряма мова