Подарунок

Подарунок

Я люблю Україну

Осінь....

Зачерпнула минуле долонею з чистого дна,
доторкнулась до серця, звеліла йому не боліти.
Я спочатку подумала: "Осінь. Нарешті, вона".
А тоді придивилася – ні. Це ще поки що літо.

Попалила листи, що мені їх писала зима,
перейшла крізь вогонь і від попелу стала вся біла.
Я спочатку подумала: "Добре. Тепер я сама".
А тоді придивилася – ти. І полегшено сіла.

Переплетиво слів віддавала вночі скрипалю,
а тоді шкодувала і плакала... Верше, мій верше!
Я спочатку хотіла востаннє сказати "люблю",
а тоді передумала. Знаєш, напевно, це вперше.      

                                                 Ольга  Криштопа

Книжка, що стає деревом

                                      Книжка, що стає деревом

Маленьке аргентинське видавництво випустило книжку, з якої можна виростити дерево. Видавці називають її «книжкою, що повертається до природи, – туди, звідки вона й виникла».

Книжка, що стає деревом, – це проект аргентинського дитячого видавництва «Pequeño Editor». Щороку в Аргентині видають більше 1.5 тис. найменувань книжок, щомісяця виходить по 6 млн прим., щодня задруковують 45 млн сторінок. Тож книжка, з якої можна виростити дерево, є своєрідною подякою природі за мільйони видань, заради яких вирубували інші дерева.

Для виготовлення такої книжки використовують біологічні чорнила та безкислотний папір із насіння жакаранди – квітучого дерева, яке росте у Центральній та Південній Америці. Книга почне проростати після того, як її посадять у ґрунт та заллють водою.

Повчальною є не тільки форма, але й зміст книги. Вже самою назвою – «Мій татко був у джунглях» –  вона натякає на екологічну тематику. В основу історії лягли реальні події, що трапилися у джунглях Еквадору. Видання має мотивувати малюків дбати про довкілля та спробувати виростити своє перше дерево з прочитаної книжки.

                                                                                                 Джерело:Книжковий контент 

Свідоцтво

Країна Недоладія

Куди вона йде?

Куди вона йде?

Підіймаючи вії до хмар,

торкаючись поглядом теплого мокрого вітру,

вона йде туди, де її малював Ренуар,

позичивши в неба залиту дощами палітру.

Куди вона йде?

На сходинку, на міст, на карниз,

на вітер, на промінь, на хмару, немов на качелі...

І падає в небо, і раптом злітає униз,

торкаючись пензля старого як світ Ботічеллі.

Куди вона йде?

Серед сотень сумних моналіз

вона буде йти, як минуле, колись пережите.

Згубивши ключі від самотніх квартир і валіз,

вона буде йти. Хтось чекає, коли вона прийде 

                                                   Ольга Криштопа

Вони ішли

Вони ішли, як дощ: спокійно, назавжди.

Лишали по собі калюжі, наче фото.

Змивали кольори, образи і сліди,

і пахли, наче степ, мелісою і потом.

Вони ішли у ніч. І не лишали сліз.

У їхніх дзеркалах відбився гордий профіль.

Вони ішли. Ішли. Величні, наче ліс.

Вони ішли. Усі. Без слова і без крові.

Вони ішли у час – короткий, як життя.

І грали у кіно свою просту присутність.

...А в жінки на руках лишалося дитя

і плакало без сліз. І бачило майбутнє

                                       Ольга Криштопа

Свідоцтво

Візит до Франків

Це була мандрівка у часі, яка  дозволила   відчути себе співучасниками Франкової епохи та навіть більше- познайомитися із подружжям Франків – Ольгою та Іваном, які от щойно перебрались жити у свій омріяний будинок на вул. Понінського, оглянути віллу, почути від самого письменника та його дружини про їхнє життя і побут, про їхніх дітей.

Жінка сонячна, жінка-птаха...

Заворожено кимось марить,

світить вічністю, щастям пахне,

надихає когось на радість,

переводить когось мостами,

розкриває комусь обійми,

зустрічає когось містами,

захищає когось надійно,

застеляє для когось поле,

піднімає когось під хмари,

лабузиння у душах поле,

привороти словами варить.

Жінка-райдуга, жінка-казка...

Хто тебе забере у вирій?

Не впади з-попід хмар, будь ласка...

Я у тебе безмежно вірю!

                               Ольга Криштопа