А завтра -- листопад...

Остання п'єса

осіннього, як марево, життя.

І листя зорепад...

І осінь-баронеса

скінчила гладдю в п'яльцях вишиття...

А завтра -- щось новЕ

і трохи аж містичне...

Ширяє сивий сум  туманним молоком.

Сховалось все руде.

Лиш ябко цьогорічне

висить червоним сонцем на гіллі, за вікном.

А завтра -- листопад...

Уже? Так-так... Чекали...

Бо круки пересічні засіяли поля.

І вогники лампад,

що в вереснях блукали,

запалять новий день. І з ними, може, я...

Піду у листопад

повз будні і тумани,

у світ сумних гіляк, що мріють про веснУ.

Колись воскресне сад...

Старі вітри-шамани

розвіють жовту осінь і проженуть зиму...

А завтра -- листопад...

Людмила Галінська

 Хочу вам поему розказати,

А судіть вже, людоньки, самі..

Проживали сестри в одній хаті,

Вийшли разом заміж навесні.

Чоловік же старшої - зі Сходу,

Меншої - із Заходу-юнак!

Славні хлопці нашого народу!

Тільки потім щось пішло не так..

Років п"ять до мами приїжджали,

Помагали поле засівать..

Яблука і сливи смакували.

І картоплю батькові копать.

Разом потім всі на косовицю,

І тепленьке ввечір молоко..

З миром приїжджали у світлицю,

Як же добре, Господи, було..

Так життя котилося потрошку,

Вже батькам і внуків принесли,

Позбирали квіточки-волошки..

А кати на земленьку зайшли..

І пішли ті хлопці захищати..

Поле, гай, калину і садок..

"Только старший в ДНР,солдатом!..

Украине очень он помог..."

А молодший плакав і прощався,

Ніби десь у серці відчував..

У душі на Господа поклався..

Він за нашу землю помирав..

І під "грязним дулом автомата"

Згадував долину і садок..

Згадував матусю, рідну хату..

Коли старший нажимав курок..

Плакала сестричка на могилі,

Посадила квіти навесні

І не мала, бідна, більше сили..

Доносити правду цю сестрі..

Прийде час прозріння та розплати,

Тільки не вернути нам життя,

Не приїдеш, сестро,ти до хати..

Та гірким зустрінеш каяття..

Плакала калина на могилі,

Чорнобривці росами, сумні..

Так війна пройшлася по родині.

Танками - по батьковій ріллі..

Я не знаю, чесно, що сказати..

Чи зведе Господь отих сестер?

Рідна кров... прийшлося воювати.

Той за правду, цей.. за ДНР.

Бог - суддя! Не втікнеш ти нікуди!

В очі мусиш глянути колись!

Поцілунок чорного Іуди..

Якщо вмієш, добре помолись!

Буде жити наша Україна!

Он вже вишня знову зацвіла!

Тільки плаче молода калина

На сумній могилі край села..

Світлана Дубницька

 

І все-таки на світі варто жити...

Когось кохати, а когось любити 

І новий день ,як свято, зустрічати

У добре вірити..Погане забувати..

Навчитися прощати... І простити...

Когось зустріти , лишніх  відпустити

У серці зла й образи не тримати

І підніматись ,впавши ...І літати..

І все -таки на світі варто жити..

Чомусь навчитись,а когось навчити

І кожній миті ,мов дитя радіти

І посміхатися..І ,навіть ,сльози лити..

Приймати ,як урок ,кожну поразку

Хай боляче..І,правда,дуже важко ..

Та кожна біль нас робить ще сильніше

Душу чистішою,а серце, ще мудрішим.

І все -таки на світі варто жити..

Сіяти квіти і дітей ростити 

Після дощу веселку виглядати

Вночі зірки  у небі рахувати.

І дарувати посмішку —так просто

Й чекати рік Новий  ..Весну і літо в гості

І в диво вірити ,в стару чарівну казку..

У людську щирість, у любов ,добро і ласку

І все -таки на світі варто жити..

Щоби почути правду в цьому світі..

Перемагати зло,біди,нещастя,

Якщо їх оминути все ж не вдасться.

Навчитись дякувати Богу,людям,часу

За кожен крок,за все ,що було НАШЕ

Прийняти все,чого вже не змінити

І цінувати це життя..Його любити  ..

Бо справжнє щастя  —просто бути...жити..

Лариса Юсковець Сєрікова 

  15.12.2021

Будова слова

Префікс

 

 

В очікуванні зим я гріюсь листям з клена.

І шелестом беріз, і скрипом від воріт.

І ще моя трава після дощу зелена.

І мокро на душі, не вийти без чобіт.

Без теплого кашне і куртки з синтепону.

Не вийти просто так на схили геть руді.

Я бачу крізь дощі сусальную ікону

І кола на шибках малюю по воді.

Ще гріюсь чебрецем, запарюю в горнятку.

І бачу сиву даль в калиновім снігу.

І бачу, як мороз під ноги кинув латку

На сірії поля і квіточку нагу.

Я відчуваю ріст озимої пшениці.

Її тоненький стан, її глибоку суть.

Побігли за яри червневі громовиці

І дощики мені осінній сум несуть.

І пріє деревій, і клякне кущ шипшини.

Без росту осока, похилена айва.

Я гріюсь вітерцем, що котиться з долини,

Де стежка в перстачі і росяна трава...

Г.Потопляк.

"Щасливий принц"

 

 

Прийшла до Бога ,

Стала на коліна. 

- І що - все марно,

Я ж немов руїна?

За люд свій дуже

потерпаю....

Щодня синів своїх ,

Втрачаю....

Ракети розривають небо,

Стогін чується далеко.

Я вся обшарпана,

І кровоточать рани.

Вогнем обпалена, 

Що, як мене не стане?

- Що ти, навіть і не смій!

Біля ікони у кутку постій. 

Помолимось,

адже тривога.

До мене ти прийшла,

до Бога !

Розрадив її, допоміг, 

Молитву взяв,

Підняв з-під ніг...

- Моя ж ти леле босонога, 

Вкраїно рідна, калинова!

Народ твій волі захотів!

Разом здолаєм ворогів!

Пішла,окрилена, від Бога,

Вказав він вірну їй дорогу!

Зібрала дочок і синів,

Відкинула від них катів!

- З руїн, розбита, я постану, 

І всі загоять свої рани,

І відбудуюся на славу!

Бо ж УКРАЇНСЬКА я держава! (Оля Більчук)

Спільнокореневі слова

Русалонька

 

 

Тебе не вчили…

Тебе не вчили, що, коли земля втікає з-під ніг, ти повинен ставати твердинею.

Тебе не вчили, що, коли насуває ураган, ти повинен ставати скелею.

Тебе не вчили, що, коли надходить повінь, ти повинен ставати островом.

Тебе не вчили, що якщо поле задичавіло, його потрібно виорати й засіяти.

Тебе не вчили, що коли приходить засуха, ти повинен ставати джерелом.

Тебе не вчили, що, коли вичахає ватра, ти провинен ставати іскрою.

Тебе не вчили, що коли западає морок, ти повинен ставати свічкою.

Тебе не вчили, що, коли приходить ворог, ти повинен ставати стіною.

Тебе не вчили, що у вітер легше злетіти.

Тебе не вчили, що на кожен замок є ключ.

Тебе не вчили, що в майбутнє не вірять лише мертві.

Тебе не вчили, що тільки щасливий може ощасливлювати.

Тебе не вчили, що змінюючи себе, ти змінюєш світ.

Тебе не вчили, що руїни – добрий матеріал для побудови нового.

Тебе не вчили, що алмази дозрівають довго, а діаманти довго шліфуються.

Тебе не вчили, що світло світу – в твоїй душі.

Тебе не вчили, що якщо ти йдеш чомусь назустріч – воно йде назустріч тобі.

Тебе не вчили, що все потрібне приходить учасно.

Тебе не вчили, що в житті є лише два шляхи – до раю і до пекла.

Тебе не вчили, що результат починається з наміру.

Тебе не вчили, що майстром стає той, хто створює свій інструмент.

Тебе не вчили, що мрія злітає до небес і починає сяяти зіркою.

Тебе не вчили, що ризик і терпіння врешті-решт стають легендою.

Тебе не вчили, що сльози радості найкраще промивають очі.

Тебе не вчили, що якщо хочеш зцілитися, не слід боятися хвороб.

Тебе не вчили, що, якщо ти боїшся смерті, то не живеш.

Тебе не вчили, що Творець благословляє тих, хто творить.

Тебе не вчили, що ти не впав на цю землю з неба, ти любовно посіяний у неї.

Тебе не вчили, що ти не перший, не кращий – ти неповторний.

Тебе не вчили, що ти в цьому світі не один, ти – Єдин.

Тебе цього не вчили. Цього ти навчився сам…

"Збирання попілинок".

#МирославДочинець

Використання маршрутних листів на уроках української мови та літератури. Тетяна Бутурлим

 

Збройні сили України-слава,гордість,міць країни.

                                         

                                        

 

Я з того століття, де ткали верети,

цідилко з набілу сушили на плоті,

з усіх марципанів – солодкі ренети,

і стіл на Різдво – наймиліша робота.

Я з того століття, де землю любили,

косили кропиву, будяк на болоні*,

де цноту і честь берегли, не губили,

а в моду входили кримплен і болонья**.

Я з того століття, де ріки ще чисті,

де посуд до скрипу в сироватці мили,

робили добро без грошей, без користі,

а з хімії – поташ*** й господарське мило.

Я з того століття, де повні криниці,

пахтіли солома та сіно з січкарні,

обід не в Мак Дональдсі, а на стільниці,

дівчата без фітнесу й ботоксу - гарні.

Я з того століття, де чай – зі шипшини, 

звіринець в стодолі: овечки, корови,

жінки - у спідницях, чубаті мужчини,

ще раки в потоках й каштани – здорові.

Я з того століття, де дідо був ґазда,

І діти його поважали, як бога,

жили на подвір’ї здоров’я, гаразди,

ніхто не спішив покидати пороги.

Я з того століття, де вчитись хотіли,

ішли по науку всі діти до школи,

і радісним сміхом перерви дзвеніли,

той час не поверне ніхто і ніколи….

*болонь (заст.) – оболонь, оболоння

**болонья (від назви італ. міста Болонья, звідки походить ця тканина) — синтетична тканина, призначена для виробництва плащів, курток тощо

***поташ – питна сода

Леся Дмитерко

19.10.2022

 

Уроки української мови та літератури в 5 класах НУШ: особливості та можливості навчання та виховання

 

Зранку... на світанні

Морозець пряде.

До осені - пані

На гостину йде.

То заплута в коси,

То щипає пальці,

Запрошує осінь

На ранкові танці.

Осінь в шатах феї

Танцює відкрито,

А вже вдень до неї

Завітає літо.

Запашним узваром

Пригощає осінь,

І питає з жаром:

,,Ти вже йдеш назовсім?"

Посміхнеться літечко:

,,Я вже відгуляло,

Та от щастя в діточок

Я не відчувало.." 

Таня Надточий

 

 

Опале листя, львівські "номери".

Машини скрізь - на "зебрі", світлофорі.

А воно сиплеться і сиплеться згори

І всі тролейбуси на осінь хворі.

І всі трамваї їдуть в холоди.

І люди йдуть по листі золотому.

І так багато в кожного біди.

І кожен молиться Іллі святому.

А воно жовкне прямо на очах.

А воно плутається в білім павутинні.

Вже шерхнуть клени й липи по ночах.

Вже в інії каплиці старовинні.

І все б нічого, тільки ця війна.

Гидка потвора все псує і нищить.

Між миром і війноє є стіна,

Ну а над нею лиш ракети свищуть.

А потім падають в цей жовтий водограй

І палять його ниті й намистини.

А потім відлітають прямо в рай

Червоні сни осінньої жоржини.

Машини їдуть, люди десь спішать.

Осінній Львів малює небо в синє.

А листя вже навчилося літать

І над проспектами метеликами лине...

Дарує осінь кожному із нас

Свою любов й свою пересторогу.

Цей листопад у цей військовий час

Кружляє тихо й молиться він Богу...

Г.Потопляк.

Фразеологія

Фразеологізми.

Пароніми

 

 Як нас крутий Господній задум

По ваші душі наднесе –

Страшніші бУдем від “Моссаду”,

Усім нагадуючи все…

Вас вишкребем зі всіх куточків,

Відплатимо за все сповна,

І за дитятко зі шматочків,

Й за те, що вам ім’я – війна…

За бомбосховищ страх і холод,

І за руїн теменне тло,

І за вселенський серп і молот,

Що став роздвоєним орлом…

Постанем з пам’яті нетлінно

Над уселенські гаразди,

Позначить гнІвом Україна

Скотомогильники орди…

Мобілізовані любов’ю,

Ми визнаЄм у боротьбі

Одного Бога над собою,

Одну Вітчизну у судьбі…

Богдан Томенчук

Написання слів іншомовного походження

Пароніми

Лексикологія

Особливості розроблення інтерактивних завдань для дітей з ООП

Написання слів іншомовного походження

Правопис апострофа у словах іншомовного походження

 

Правопис іншомовних слів із подвоєнням.

 

 

..Які ми були щасливі..

Ще рік... А ,мов вік тому...

Першому снігу  раділи..

Чекали тюльпанів...Весну..

В будинках своїх ,у квартирах

В містах  ...У містечках...Селі..

У планах,бажаннях,у мріях 

Губилися миті і дні

Сонце ,щодня ,зустрічали

Каву варили ...Борщі..

Сіяли квіти...Збирали-

Щедрі дари ...Врожаї .

Любили, дружили,кохали

І сперечались не раз 

Бубніли, мирились ,прощали..

Таке вже життя...На все час..

Які ми буди щасливі..

Не чули сирен ..Гул ракет..

Не знали про фосфорні зливи

Не бачили вирв ..Бомб -касет..

І більшість ,із нас ,не хотіли

Вірить,що близько війна

І думати ,навіть,не сміли,

Що змінить вона нам життя..

Що мить і не стане будинку,

Що знищені будуть міста 

Дітей гвалтуватимуть...Жінку..

Скорботні в нас будуть жнива..

Що розлетяться по світу 

Люди ,немов пташки..

Що стільки загине цвіту—

Доньок найкращих  ..Синів..

Лиш зараз ми всі зрозуміли

Що щастя так близько було

Що слідом за нами ходило

Що поруч із нами жило.

А ми сумнівались ..Грішили..

На долю....На Бога  ..Людей..

А ми усе жити спішили—

Новий  ,підганяючи, день.

А щастя ,то ж сонце у небі

А щастя, то спокій в душі,

То віра в людей поруч тебе

А щастя ,то світ без війни.

І ми знову будем щасливі ,

Хоч спогади будуть сумні

В будинках своїх ...У квартирах..

У рідному місті..Селі..

Ми знову посіємо жито,

В полях,де тривали бої ..

Дерева посадимо , квіти..

Співатимуть знов солов‘ї 

Ізнову цвістиме калина

Народиться в матері син 

Розквітнеш ,моя Україно ,

Відродишся  ..Дай,Боже,сил..!

М❤️Ї.     06.10.2022

Автор:  Лариса  Юсковець

 

Просилась осінь. Стукала до хати.

Крутилось в пальцях днів веретено.

Я їй боялась двері відчиняти,

Та рвалась жовтим листям у вікно.

Років злякалась, що принесла осінь.

Звідкіль вони взялись? Сама не знаю.

Хтось сивини насіяв у волосся,

Прожитих літ збираю урожаї.

І Богу дякую за те, що я живу,

Що кожен ранок сонце зустрічаю.

Пожовкле листя з рук її візьму

І вазу, на столі, ним заквітчаю.

Ольга Дриль

 

Я зустрічаю осінь біля тину.

Біля воріт гукаю - гей, сюди.

На плечі плащ болоньєвий накину,

На руки хустку, все ж бо холоди.

Стою одна. Лелеки відлетіли.

Шпаки залишили вишневий сад.

Лиш зимні роси в травах торохтіли.

Лиш дощ по вікнах стукав невпопад.

Спинилась осінь прямо під порогом.

Розхристана і з виду молода.

Стоїть, хвилює душу монологом

Про те, як в річці сивіє вода.

Розповідає про руді каштани,

Про жолуді і їх рудий кожух.

Я слухаю і так хочу до мами,

Де піч тепленька й український дух.

В коморі діжка з білою мукою.

У клуні серп на цвяшку, на стіні.

І пахне грушкою й калиною терпкою.

І за вікном мій сад у бурштині.

Я чую осінь шепче і голосить.

Запрошує до танцю в листопад.

Вона в садку траву на зиму косить,

А він жовтіє, мій старенький сад.

А я стою у плащику під дубом

І жолуді все падають до ніг.

І в небі осінь з золотим тризубом,

Як радості моєї оберіг.

Г.Потопляк.

"Ой у лузі червона калина похилилася"

Пані Метелиця

Омоніми

Омоніми

Щаслива лапа

 А дощ іде. І що йому до того,

Що і без нього — цівка з-попід вій?

Розхристаним хлопчиськом босоного

Підскакує, як м'ячик по траві.

А дощ іде. Йому немає діла,

Що у душі — ще з лютого зима

Пита налякано, обледеніло,

Чом ні весни, ні літечка нема?

А дощ іде. Осінній вже, холодний,

Змагаючись з гудіннями сирен,

Вітрисько виє, наче пес голодний,

Римуючи війни гіркий катрен.

А дощ іде. Змиває кров і попіл,

Поміж руїн, хрестів, під гул гармат,

Де в бліндажах вже восьмий місяць поспіль

Із рук не випускає автомат

Незламний України син — солдат.

А дощ іде. Я плачу з ним. Молитва

З благанням щирим і слізьми луна:

— Дай, Боже, сили воїнам у битвах

Здолати карлика орду сповна.

Скінчиться Переможно хай війна!

Сліди дощу веселка осяйна

У мирнім небі і у душах витре.

Ольга Грейнер Савич

 Так шелестять листочки під ногами...

Несу печалі у осінній ліс.

Як хочеться, щоб змило їх дощами,

Щоб з краплями злились потоки сліз.

От скинути б з плечей усі тривоги,

Щоб в серці радість й спокій ожили,

І щоб вогні палали перемоги,

А ми всі біди ці пережили.

Щоб знову всі співали і раділи

І тішила всіх осінь золота,

А матері від горя не сивіли

І вільною була земля свята.

Так шелестяь листочки під ногами...

Збираю у долоні з бука жир.

От нам розправитись би з ворогами,

Щоб в рідну Україну прийшов мир!

Оксана Козак

Синоніми

 

 Частіше тягне димом попід вечір,

Тумани сунуть згірклим молоком...

Хтось шарпає листки, такі старечі,

І мочить зілля під заплаканим вікном...

Частіше холод лізе під перину,

І теплий чай -- до Усмішки ключі...

А там, за склом , хтось крутиться до згину...

То тільки вітер... Танці для душі...

Частіше вабить затишок домашній,

І теплі капці не стоять в кутку.

Частіше згадуєм тепло вчорашнє,

І мрію ,з клаптів, клеїмо крихку...

Людмила Галінська

 Поміж нас недописаний вірш.

Поміж нас недочитана повість.

Всі шляхи поміж нас - під укіс.

Полином у любов випадковість...

Поміж нас біль несказаних фраз,

розіп'яті мовчанням признання.

Там роман, що уже не про нас.

Епілогом в нім - знаки питання.

Поміж нас недолюблені дні,

розтривожені пам’яттю ночі...

Там світанки тужливо - сумні

й вечори в котрих зорі - мов очі...

Поміж нас недопите вино,

недоспівана душами пісня.

Там медами лилось все, що "до",

й гіркотою вп'ялось все, що "після".

Поміж нас непрожита весна,

неуквітчані дійсністю мрії.

Поміж нас ножем в спину - війна

і промінчик... Промінчик надії.

Рима Елбур