Складні випадки наголошення

Головні члени речення. Підготовка до ЗНО

 

 

Їх було триста... Юні й сміливі...

Смерть не встигала збирати тіла...

Зрошена кров'ю трава на тій ниві,

Де та жалива розправа була...

Навіть дерева із жаху сивіли,

Небо ридало за юним життям...

Мов ту траву, їх безжально косили...

Та не здавалися більшовикам...

Юні роками та старці душею,

Вчора ще діти, сьогодні- стрільці...

Кров'ю писали страшну епопею...

Не відступили,хоч знали -мерці...

Страху не мали?!Чи їм не хотілось,

Ще на цім світі хоч трохи пожить?!

Зовсім ще діти,їм смерть і не снилась...

Та не змогли у той день відступить...

В серці тремтіла любов до Вкраїни,

Саме за неї віддали життя...

За її волю,за гідність,за зміни

Серце юнацьке втрачало биття...

А двадцять вісім,яких катували...

Нелюди люті,безжальні кати...

А вони гімн перед смертю співали...

Зовсім безсилі студенти-брати...

Мати чекала у день той на сина,

Сиве волосся і погляд німий...

Вже не побачіть їй рідну дитину,

Вже не вернеться синочок живий...

Юні і світлі в небо летіли,

Кров'ю омивши гріхи ворогів...

Щось наостанок сказати хотіли...

Та не лишилось від болю вже слів...

Бог їх до себе забрав з цього світу

В край де немає війни і смертей...

Щоб сивину з їх волосся омити

Ту, що дістали вони від людей..

Звірі-не люди... Страшно згадати...

Боже,дай розум ніколи в житті

Не повторити криваву ту дату,

Змити той гріх у своїм каятті!

Вірю,їх жертва була не даремна...

Крути-то кров ,що у нас на руках...

Що не дає нам забути ,як темно

Може зробитись у людських серцях...

Боже,хай стане нам розуму й сили

В пам'ять загиблих за віру дітей

Війни облишить  і свічкою миру

Любов запалити у душах людей!

Огнєва Інелла

Чергування приголосних звуків

Повість минулих літ

Повість минулих літ

Поведінка на залізниці

 

 НЕЗАЛЕЖНА, ВІЛЬНА , СОБОРНА!

ЦЕ МОЯ УКРАЇНА. . .

Це Моя Україна, де світанки у росах,

Де колосятся в полі жита.

Де червона калина в гуцулки у косах,

А пшениця така золота.

Це Моя Україна у вінку волошковім.

А намисто червоне мов жар.

Жовті соняхи в полі, де з пелюсток медових

Бджоли пють цілющий нектар.

Це Моя Україна, в голубій вишиванці,

Де джерела карпатські дзвінкі.

Чорно - білий лелека по стерні ходить вранці,

Пахнуть трави медово - пянкі.

Це Моя Україна, де вітер співає

про славетні козацькі мечі.

Де зелена верба ставок обіймає,

Де шепочуться зорі вночі.

Це Моя Україна де цвітуть чорнобривці,

Випікають смачний коровай.

Парубки в вишиванках виграють на сопілці,

У піснях прославляють свій край.

Це Моя Україна, мова рідна, співуча.

Молодята ідуть під вінець.

А хлібина із печі духмяна, пахуча -

доброта українських сердець.

Це моя Україна, Незалежна і Вільна,

Вишивана Велика Родина.

Ми візьмемось за руки, Ми Єдина і Сильна...

Це Моя! Це МОЯ УКРАЇНА !

автор Лариса Мандзюк.

Чергування голосних [о], [е] з [і]

 

Селом ішов зажурений Святвечір.

Вдивлявся в вікна опустілих хат.

Кого ж він обійматиме за плечі,

Як вже нема кому святковий лад

Навести в пустках... Розлетілись діти,

І відійшли у засвіти батьки.

Нема кому святвечору радіти

На тих подвір'ях,де колись санки

З горбка малечу везли у замети.

А в стайнях батько сіно розкладав.

І мак в макітрах мами вміли терти,

Витав в повітрі запах різних страв.

Де за вечерею смачною гомоніли

Батьки і діти,бабці,дідусі.

Простим речам там від душі раділи.

І де ж тепер поділися усі???...

Де ті усміхнені старенькі бабці,

Що теревенять з внуками собі?

Ті пампухи і калачі на лавці

І метушня та гомін у дворі?

Лиш пустки й тиша - все,що залишилось

У наших селах і людських дворах...

Дай Боже,лиш,щоби не розгубилась

Любов,повага,радість у серцях.

І якщо є приїхати до кого

В те малолюдне непривабливе село,

То поспішіть,щоб не жаліти того,

Як не буде провідати кого.

І навіть якщо там самотня пустка,

Приїдьте в ті обійми тишини!)

Нам варто пам'ятати хто ми й звідки,

Щоб залишатись справжніми людьми!!!)))

Оксана Гудзь)))

 Клопоталась мати, добігала днина.

Баба до ікони впала на коліна.

Дід читав молитву, ворушились вуса.

Линула молитва прямо до Ісуса.

У печі палало, трохи пахло димом.

В небі впала зірка над Єрусалимом.

Над селом летіла вогняна комета

І ловила хмари у свої тенета.

Мати метушилась, підкидала дрова.

Вже давно поснули вівці і корова.

Тихо на подвір"ї шелестить солома.

Всі чужі далеко, хатні усі вдома.

Нині вечір посту, святість, благовісти.

"Нумо Морозенку, йди ж бо кутю їсти" -

Кликав дід до хати Морозенка, кликав.

З Дідуха солому і колоссє смикав.

Ось тобі й по святах, Дідух догорає.

На городі попіл вітер розвіває.

На столі підлива із грибів, цибулі.

Сонце повернуло до весни й зозулі.

Дід поважно каже про врожай, худобу.

Про усіх померлих, що пішли до гробу.

Просить Бога втіхи від дітей, онуків.

Молиться й до неба простягає руки.

Кропить всіх водою від лихого ока.

Щоб росла пшеничка кущиком висока.

Щоб неслися кури, не міліли ріки.

Щоб земля родила нині і повіки.

Ось така родинна вечеря голодна.

Перед Водохрестям ніч була холодна.

А на ранок іній на хресті і ризі.

І вода свячена на плечах і кризі.

Г.Потопляк.  

Іван Багряний

Спрощення приголосних звуків

Спрощення в групах приголосних

 

"Празька школа", Євген Маланюк

Уподібнення приголосних звуків

Уподібнення приголосних звуків

 

ДЯКУЮ ВАМ , ДРУЗІ МОЇ !!!

Дякую, дякую гречно.

Дякую, люди, сердечно.

За добре слово й увагу.

За кожен "лайк" і наснагу.

За Ваші милі "сердечки".

За "прапорці і кружечки".

За кожну дужку двояку

Я Вам складаю подяку.

Дякую небу за зорі.

Тиші, що сіла в коморі.

Шуму, що лине за вітром.

Сонцю, що радує світлом.

Кожному дню, кожній нічці.

Травам, левадам і річці.

Вербам, березам і літу

І квіточкам первоцвіту.

Дякую, сива діброва.

Дякую, чайко Дніпрова.

Ти ж бо летиш і кигичеш,

Діток до хати кличеш.

Ти ж бо із рідного краю.

Там мій шматочок раю.

Там, де стоїть Тарас,

Наш віковічний Парнас.

Там, де Франкова могила,

Мудрість народу і сила.

Там, де Леся ступала,

Чорна земля розквітала.

Дякую, Боже, за ранок.

За повну торбу веснянок.

За ці маруди зими

І за ясні килими.

Хай буде тепла хатинка.

Хай живе кожна травинка

В полі, в садочку, у лузі...

Дякую, дякую, друзі!

Г.Потопляк.

Тире між підметом і присудком

 

 

Не забуваймо, люди, про любов.

Вона одна керує нашим світом.

Вона не любить пафосних розмов

І квітне поміж нас духмяним цвітом.

І буде проростати з каменюк,

З піску сухого і липкої глини.

І пагоном потягнеться до рук,

І плакатиме листячком калини.

Вона нас зробить справжніми людьми.

Вона заставить велетнів тремтіти.

Любов земна з небесними крильми,

Ми з нею зможем в небо полетіти.

І землю захистить від ворогів.

І бідному подасть шматочок паски.

Любов нам послана із неба від богів.

Вона із ворогів знімає маски.

Вона всесильна, кожному дає

Тепло в душі, тендітність і надсилу.

А хто любов ніяк не визнає,

Життя скарає і зведе в могилу.

Сьогодні зло гарцює на коні.

І точить зуби об любовні вежі.

Воно в руїнах, далі на війні.

Клянеться в вірі й рве свої одежі.

Маскується, хамелеонить тло.

До тебе непомітно підсідає.

Сьогодні  править бал всесвітнє зло,

Але любов його перемагає.

Г.Потопляк.