Над нами лише Бог!

 

Не прогинайтесь, люди, ні під кого,

А з піднятою головою йдіть!

Нема народу в світі ще такого,

Щоб міг над українцем суд вершить.

Лиш перед Богом голови схилімо,

А люди всі такі ж чи й гірше нас!

Тож мудро й гордо в світ себе несімо!

Настав для волі і свободи час!

Йти треба гордо, але без гордині,

Без заздрощів й зневаги до людей!

У серці зберігаймо всі святині

Й нужденних пригортаймо до грудей.

Несімо в світ до всіх тепло і світло,

І доброту даруймо людям всім!

Щоб серденько у всіх людей розквітло,

Тому до всіх свою любов несім!

А прогинатись більше вже не треба,

Нема над нами старших тих братів!

Над нами вище лише Бог і небо!

А Бог нам бути мудрими велів!

Надія Красоткіна

Ступені порівняння прикметників

Творення прикметників

 

Так хочеться всім спокою й весни,

Щоб чистими були шляхи-дороги...

Так хочеться, щоб небо - без війни,

Щоб дні - без сліз і ночі - без тривоги.

Щоб повернулись із чужих країв

Ті, хто, рятуючись, залишив Україну. 

В них за плечима - дим та жар гаїв,

Руїни міст та сіл в них за плечима.

Щоб зустрічали дружно всім селом

Отого молоденького солдата,

Що ніс бійця крізь кулі напролом

І тільки  шепотів: "Тримайся, брате!"...

Так хочеться нам миру та  весни ...

Ми молимо усі щоденно Бога,

Щоб повернулись дочки та сини,

Щоб всі раділи: "Друзі, перемога!!!..."

Надія Козлова

 

Завтра почнеться війна, 

але їй ще про це невідомо.

Сьогодні вона вихідна,

Є час, щоб зайнятися домом.

Сьогодні приймає дзвінки,

Ще голос знайомих спокійний.

Ніхто з них не хоче втікти

І дім свій покинути рідний.

Вже небо таке голубе

І хмари все вище прозорі.

Ще мить - і земля оживе,

І світ зацвіте у любові.

Готує весняний наряд:

В чім весну стрічати - важливо.

Ще землю не ранив снаряд.

Проснувся підсніжник на диво.

Лелеки іще не летять,

Ще спів солов'я не лунає.

Але горобці гомонять,

Що скоро весна прибуває.

А, отже, розквітне земля!

І врода жіноча розквітне.

І знов забуяє життя -

Щасливе, яскраве і світле!

У неї є стільки ідей

І безлічі планів на завтра.

Та день цей, немов фарисей:

Страшна причаїлась в нім правда.

Цей день - передвісник біди.

Весна вже наступить нескоро.

Цей лютий залишить сліди,

Що прокляті будуть народом.

...Вона ще сьогодні не знає,

Що зайвими будуть тюльпани...

Букет на столі... Засинає...

Дзвінок: "В нас війна!".

НЕ СВІТАЄ.

Наталія Петренко

Я Україна. Я твоя навік.

А вітер за вікном мій чоловік.

А трави, а дерева мої діти.

І я для того, щоб тебе любити.

Я воду п"ю з Дніпра, Десни і Смолки.

Я в них мочу свої рясні подолки.

Іду стернею, коле вона п"яти,

А я іду пшеничку в поле жати.

Горох косити, просо прополоти.

Я йду у млин муку з зерна молоти.

Варити сталь у доменній печі,

А на воротах горлиці й сичі.

І ластівки, й лелеки у гнізді.

І з ними лелечата молоді.

Я йду туди, де гомонить весна

І вже зі мню цілий рік війна.

Страшна потвора рід мій не щадить.

Це пекло нам потрібно пережить.

Перемогти, здолати, побороти.

І далі сіять, жати і молоти.

Я Україна. Квітка полонини,

Роса полісся і стебло калини.

Я корінь миру. Хай він скрізь росте.

І в мене сонце саме золоте.

Г.Потопляк.

 

Словосполучення (іменник + прикметник)

Якого роду прикметник?

 

 

СТОЯЛА В ПОЛІ ГОРДА УКРАЇНА

Вона ішла, - тендітна і прекрасна, 

Назустріч здичавілим ворогам. 

В її косі виднілась стрічка красна, 

В думках одне застигло -" Не віддам! "

Вона стояла посеред розрухи -

Довкола вороги і .... ні душі. 

Подати всі їй обіцяли руку, 

Та зникли десь, мов сонце уночі. 

Вона, ще зовсім юна, промовляла -

" Знай, вороже, - ти далі не пройдеш!

Твоя держава доста вже накрала!

Нічого в мене більш не відбереш!"

А ворог лютував, жбурляв, що має, 

Та був безсилим, бо, на жаль, не знав, 

Що правда зло завжди перемагає, 

Ворог не вірив, що уже програв. 

Вона стояла, - горда і незламна, 

В своїх полях, де соняхи цвіли. 

Тут все побитим було донедавна, 

Колонами ворожі танки йшли. 

"Цьому не бути більше! Горя досить! 

Вертайтеся до себе, в болота! 

А ні, - то смерть усіх вас перекосить! 

А я посію тут свої жита! 

Я вам не інші! Я - це Україна! 

Мої сини - славетні козаки! 

Я зроду не стояла на колінах! 

Не подавала сатані руки! 

Не присягала ні царю, ні вірі, 

Яка мені нерідною була! 

Ви не сусіди, не брати - ви звірі! 

І вже ваша доба давно пройшла! "

Вона стояла й мовчки споглядала,

Як кораблі зникали у землі. 

Вона нікому злого не бажала, 

Біду самі накоїли собі... 

Автор : © Nezlamna Vi

 

Ми й не знали, що так її любимо,

Все дивились на Польщу та Чехію,

Емірати, Єгипет з верблюдами...

А про неї все думали зверхньо ми.

Ми й не знали, що так її любимо,

Хоч пишалися нею, красунею:

Запашними садами квітучими,

Гір Карпатських трембітами-сурмами.

З'ясувалось, насправді - ми в захваті

Від ланів з золотавими хвилями,

Матіоли вечірнього запаху-

Ми від цього ставали щасливими.

Ми й не знали, що все в ній - найкраще нам,

Найрідніше для серця і погляду,

Що за місто, село, кожне селище

Ми благатимемо слізно Господа.

Ми й не знали, що так її любимо,

Що так в серці вона нам болітиме,

Коли ворог задихає згубою

Й кров проллється бурхливими ріками.

Калинову красу потоптали їй,

Вишиванку споганили чоботом

Нечестиве нашестя, злі варвари!

Закривавлена ненька, сплюндрована...

Але ворог не знав, з ким він бореться,

Думав, буде не битва- прогулянка.

Та моя Україна - нескорена!

Кров зітерла з лиця, в берці взулася,

Камуфляж зодягла замість вишивки,

До Святого Отця помолилася,

Взяла Біблію- зброю Всевишнього,

Злому ворогу не покорилася!

Ми прозріли- ми дуже цінуємо

Кожним містом , а також людиною;

Зізнаємось- ми так її любимо,

Ми пишаємось Україною!

О, Господь, уквітчай перемогою

Нашу неньку, Тобою даровану!

В кожне місце прийди з відбудовою,

Прийди з миром Твоїм, із добробутом!

Ми за неї Тобі, Боже, дякуєм

Й благодаті для рідної просимо,

Ти для неї стань захистом й якорем,

За країну молитви приносимо!

Вірим серцем, що Ти не забаришся,

Прийдеш з радістю, зі свободою!

Хай Твоє святе Ім'я прославиться

По землі усій, між народами!

Надія Горбатюк

Відшукай прикметники-антоніми

 

СТРІТЕННЯ.

 

Капав віск зі свічки.

І мерехтіли ікони.

Дмухало холодом з річки

І хвилювалися крони.

Верби схилили віття.

Липи завмерли в мовчанні.

Ревно молилились століття

Тисячу літ на світанні.

Ревно молились люди.

Стрітенням пахли престоли.

Десь вже родились юди

І ще не мерли бджоли.

Боса Марія у храмі,

Сонний Ісус у ряднині.

Він посміхається Мамі

І молока краплині.

Це народивсь Месія -

Мовила Анна людям.

Міцно тримала Марія

Два голубки на блюді.

В небо їх відпустила,

Жертва була за Сина.

І розцвіла по світу

Пальма, верба, калина.

Старець помер, дочекався

Миті народження Йсуса.

Ну а Він посміхався

З пелен святого обруса.

Ну а Він був готовий

Смерть на Хресті прийняти,

Щоб від гріхів житейських

Кожного з нас врятувати...

Стрітення капає воском.

Молиться, дякує, просить.

Ллється вода й відголоском

Срібним дзвіночком голосить.

Святість у кожній краплині.

Сила у свічці від грому.

Десь там далеко Йосип

Стелить під ноги солому...

Г.Потопляк.

Герої казки "Мауглі"

 

"Мауглі"

Серце до серця

 В цей сірий ранок хочу побажати,

Щоб стало легко волю здобувати.

Щоб все було - і сонечко, і зброя,

І квіточка цвіла біля героя.

Щоб темні сили згинули віл люті.

І щоб старенькі не жили у скруті.

І молоді не знали горя втрати,

А мали час любити і кохати.

І щоб дитина виросла в сім"ї.

Щоб нам весну вернули солов"ї.

Лелеки щоб несли хороші вісті.

Щоб вишенька ховалася у листі.

І був мороз, і був він сам собою.

Вкривав поля блакитною габою.

Щоб були ріки повні і прозорі,

А наші ниви щедрі й неозорі.

Хай села мають діточок в колисці.

Хай буде борщ у череп"яній мисці.

Корівка в полі, крілики у клітці.

Хай Бог дарує силу дядьку й тітці.

І щоб в містах цвіли кругом тюльпани

І сяяли веселками фонтани.

Були театри, фабрики, заводи

І парки - живі легені природи.

Щоб все було і ми щоб теж були.

Щоб наші прапори кругом цвіли.

І гімн лунав, ми сліз щоб не ховали

І разом з світом "Вірую" співали.

Г.Потопляк.

З любов"ю до людей...

 

 

РІК ТОМУ МИ ВЖЕ ВІДЧУВАЛИ, ЩО БУДЕ ВЕЛИКА ВІЙНА.

Вже й Трьох святих. Вже й хмари повесніли.

Вже й Божий день. Він весь помолодів.

Сніги розтали, в кашу розімліли.

Ще ранок спав, а вітер дичавів.

Він дмухав з півночі, ніс злість якусь уперту.

Якусь химерну і потворну суть.

А ранок спав розкішно і відверто.

А хмари знай пливуть собі й пливуть.

Вже й Трьох святих - Григорія, Івана,

Василія. Примирення сердець.

Сьогодні перепілочка весняна

І цій зимі за день, за два кінець.

А нині свято, на столі три свічки.

І образок, і тиша гробова.

І пахне димом від старої пічки.

І на порозі буря світова.

В цей день колись мирилися сусіди

І сходились всі ті, що розійшлись.

Закінчувались війни й людські біди.

А нині як? бо це ж було колись.

А нині Трьох святителів в зажурі.

Один невіглас вигадав гібрид.

Він, певно, накуривсь якоїсь дурі

Та й загубив і совість свою й стид.

І світ завмер, і поле сполотніло.

Святі Отці, не киньте нас в біді.

І сонечко на вишеньці тремтіло

І крига тала й тала на воді.

Г.Потопляк. 2022.

 

Ти розцвіла , коли ще звірі говорили .

Коли Велес вовків з долоні годував .

І нову радість несла ластівка на крилах .

І Кий з братами Борисфеном веслував .

Ти щит прибила на воротах Цареграда .

Сказала : " Люди , може досить нам війни ? " 

Твоїм дочкам уся Європа була рада .

В її серцях твої славетнії сини .

Тебе на гак чіпляли турки-бусурмани .

Тебе палив Батий і різав Чингізхан .

І ятаган стромляли яничари в рани .

І ляхи пили кров з твоїх глибоких ран .

Ти руйнувала греблі , в скелі не сиділа  ,

Кайдани рвала і несла ворожу кров .

І рушники вночі нитками  вишивала ,

Бо то журба , бо то завзяття , то любов ...

Ти умиваєшся пекучими сльозами .

Та лиш міцніше затискаєш кулаки .

Війна вкриває твоє тіло вівтарями .

І хижо шкірить непочищені пеньки .

Волосся гладиш сину , вбитому солдату .

А зранку рвеш мотузку " Тристатридцятьтри! "

І чуєш в слухавку , як плаче бідна мати .

І в молитвах здіймаєш очі догори ...

Ти Берегиня  , ти Земля , ти наша Воля .

Ти Ойкумена вічна, на семи вітрах .

Бескрайнє Небо , золоте пшеничне Поле .

Ти - Україна , та , що в серці не вмира.

Сергій Яцук

 

Далеко, так далеко ще жнива.

Ще так далеко до грушок на груші.

Але спасибі Богу ще жива.

Ще зеленіють стежечки пастуші.

І ходить вітер воду набирать

Із річечки, що хлюпає в затінку.

І кожен ранок хочеться писать

Про сонце, дощ, про мамину хатинку.

Спасибі Богу, бореться мій край.

Не відступає із дороги Волі.

Ось скоро зацвіте вже молочай

І закущиться житечко на полі.

Прийде весна з букетами бузку.

Засяє сонце, переможе нічку.

Приїде ранок в золотім візку

Й пов"яже на калині синю стрічку.

На вишні жовту. Будуть прапори

Гойдатись на заземлених флагштоках.

Будуть орати землю трактори,

І будуть люди бачитись в Тік-Токах.

Усе ще буде. Час не зупинить.

Ті, що війну затіяли, програють.

І вони будуть всі у пеклі жить,

А мирні люди житимуть у раї.

І будуть рвати спасівські грушки,

І смакувать їх терпкими губами.

А я буду сушити подушки

І згадувать своїх під образами.

Г.Потопляк.

Мауглі

Джозеф Редьярд Кіплінг «Мауглі» .

Використання онлайн-сервісів на уроках узагальнення й систематизації вивченого

 

 

Мине цей лютий і розтане лід.

Проснеться сонце й радісно засяє.

Буде роса виблискувать з ягід.

Прилине пташка й радо заспіває.

Зійде зоря солодкої весни.

Повіє вітер перемін і миру.

Залишиться лиш попіл від війни

І чорнота поляже у могилу.

Мине цей лютий, що триває рік.

Піде собі, нас лишить біля річки.

І буде капать із берези сік.

І будуть червоніть в кущах порічки.

Настане літо. Дай же, Боже, дай

Тарілку вишень в благодатну пору.

А ще на рушникові коровай,

А ще зерна пшенички у комору.

За все подякуєм, поклонимось Тобі.

Поставим свічку за своїх героїв.

Даруй нам ранки світлоголубі

І хай цей лютий лишиться без зброї.

Г.Потопляк.

Емма Андієвська.Сучасна українська письменниця .«Казка про яян».Прихований повчальний зміст твору.

Закон милозвучності (у/в, і/й, з (із, зі, зо)

Засоби милозвучності української мови (у–в, і–й)

Оповідання "Снап"

Тест. Е. Сетон-Томпсон. Сторінки життя та творчості

 

 Не кажіть мені, ой не кажіть,

Що життя - це дорога до щастя.

На краєчок стола положіть

Крихту хліба з святого причастя.

Помоліться. Хай плаче душа.

Хай шукає те щастя по світу.

Бо вона на цім світі чужа.

Бо вона із піску і граніту.

Помоліться. Хай пухом летить.

Хай кульбабкою в небо злітає.

Ця душа, що втомилася жить.

Ця душа, що все щастя шукає.

Де воно? І в якому краю.

Де те щастя? Одні веремії.

Воно плаче дощами в маю.

Воно падає з кінчика вії.

Воно є? Воно вчора було?

Воно буде? Боюся злякати.

Щастя всього  грамину жило

І пішло десь по полю гуляти.

Залишило стривожений сон.

Залишило слова з епітафій.

Недоспіваний тихий псалом

І ще фото на різьбленій шафі...

Г.Потопляк.  2019.

 

Не буду нині про сумне.

І про печальне теж не буду.

Чекаю сонце весняне

Й палю дровами стару грубу.

У хаті темно, в хаті дух

Ще миру і борщу, і каші.

На цвяшку хустка і кожух,

А я питаю - як там наші.

Як їм в окопах на "нулі".

Чи вони спали, чи поїли.

Чи сунули знов мос...лі.

Чи стало їх відбити сили.

А я питаю, як вдова.

Кого питаю? Кого чую.

Сиджу на стільчику. Жива.

Під грубкою і заночую.

А там ні грубки, ні простинь.

Ані подушечки під щоку.

А лиш бетон, метал. Не синь.

Не літо з вишнями під боком.

Дрімнула трішки й за своє

Знову пишу, знову зітхаю.

Не буду нині про сумне,

Бо я життя дуже кохаю.

І кожним ранком дорожу.

Спасибі, хлопчики, за ранок.

Ось ще про сонце напишу

І про черешні наостанок...

Г.Потопляк.

 

Стараюсь:

не бачити в людях погане,

у всьому шукати лише позитив,

не ворушити свої й чужі рани,

щоб не принести...

душі негатив.

Стараюсь:

цінити вже ранок і вечір,

а також розгледіти світло у тьмі,

і не робити  неправильні речі,

щоб не зашкодити людям...

й собі.

Стараюсь:

пробачити всіх і себе,

і винних ні в чому  уже не шукати,

любити й цінити життя це земне,

і дуже стараюсь...

уже не страждати.

Галина Кушнір

Написання НЕ з іменниками

НЕ з іменником

Рід незмінюваних іменників