Єднаймося, брати.

Гуртуймося, сестриці.

На доли, на хати

Лягають блискавиці.

На ниви і поля

Круки сідають вражі.

Здригається земля

Від попелу і сажі.

Ставаймо на шляхи

Достойності і слави.

У кожного гріхи.

Здіймають галас гави.

Здригається блакить.

Закінчується кисень.

А сніг летить, летить

Як цвіт із білих вишень.

Така кругом зима -

То кисло, то марудно.

То гамірно кругом,

То в одну мить безлюдно.

Ховаємо себе

Від світу перегрітого.

Від кривди і брехні,

Від злого і сердитого.

Та сила - в кулаці.

Та міць - у паросточку.

Вдягнімось, як один,

У вишиту сорочку.

Це генетична суть.

Це ідентифікація.

Єднаймося, брати.

Ми є народ, ми нація!

Г.Потопляк. 2022.

Правопис префіксів роз-,без-,з-,с-

Правопис префіксів

Уподібнення приголосних

Уподібнення приголосних

Різдвяна світлиця

Закінчення іменників чоловічого роду ІІ відміни

Орудний відмінок іменників чоловічого роду

Закінчення іменників чоловічого роду ІІ відміни

"Садок вишневий коло хати"

 

 Мов корінці, згрубілі в бабці 

руки, 

Сховалась туга у кутках очей. 

З обійстя виглядає все онука, 

Та горне хустку дерту до плечей

Пішов онучок на війну  служити, 

Ну звідкіля взялася ця біда? 

Лишилася одна за ним тужити, 

Журба старенькій серце все з'їда. 

Каганчик ледве жевріє у хаті, 

Кладе бабуся Господу уклін. 

Шепоче-де  Василько, хоч би знати?

Писав, що в відпустку їде він

По борозні потягнеться сльозина, 

Ані душі у заметіль таку! 

В фіранки задуває хутровина, 

Лиш кіт муркоче мирно у кутку. 

Товклась весь день, готуючи вечерю, 

Бере вже старість, в голові гуде. 

Почулося, хтось стукає у двері-

Мабуть це він, напевно, він іде! 

Та лише віття б'ють в шибки у стужу, 

Гуляє вітер простором доріг. 

Та квітне у душі надії ружа

і засипає двір лапатий сніг... 

Сніжана Дмитраш

Орудний відмінок іменників І відміни

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ

Відміни іменників

 

 

Ще й досі чути той пам‘ятний дзвін,

Коли заливались Софіївські дзвони,

Радісну звістку приніс усім він-

Вкраїна соборна! Пішов відгомін!

Тріпочуть знамена жовто - сині,

Як хвилі Дніпрові, Київ бурлить,

-Єдина, соборна Вкраїна однині,

Нарешті ми разом, народ гомонить!

Злились воєдино захід і схід,

Київ і Львів, як брати, обнялись,

Ці давні колиски нашого роду,

Нарешті в єдиний вінок сплелись!

Імення йому тепер Украіна, 

Могутня, соборна, єдина, одна!

Одягнена в жовто-блакитні знамена,

Не знали тоді, яка цьому ціна…

Душу і тіло її шматували, 

Серце рвали живцем з грудей,

Сліз ій тоді вже  не вистачало,

Щоби оплакати всіх дітей…

Як птах той,з попелу,відродились,

Всевишній  шанс один ще дав…

Та  не судилося мріям здійснитись-

Бог загребущих сусідів послав…

Єднаймося знову, брати-українці,

Бо корінь живий ще і силу має,

Хай знають зайди усі і чужинці-

Хто меч підніме-від нього й сконає!

Єднаймося всі, брати - українці,

Бо в єдності й згоді наша сила,

Бо мати- Вкраіна у нас- одна,

І лише вона дасть усім нам крила!

Марія Карнаух

 Не таких подарунків чекали від тебе ми, січню,

Несвятковість новинного валу шматує та рве…

Темна низка  жахливих подій, аж до болю трагічних —

Знову кача в скорботному небі печально пливе…

Знов ридає Дніпро — він оплакує жертви невинні,

Чорна траурна стрічка суцільна — це крик Броварів…

Хоче ворог загнати народ наш увесь в домовину,

Та зламати незламних ніколи ніхто не зумів!

Дикі нелюди ці — не орли, а лякливі ворони,

Що лиш гадять і нищать усе, бо таке їх єство.

На своїй ми землі, і майбутнє своє ми бороним —

Буде дзвін переможний, бо правди сурмить торжество!

© Володимир Присяжнюк

20.01. 2023

 

зачиняй за собою двері.. за минулим, яке було́...

за минулим, яке у сквері.. тане спогадом ескімо...

бо минуле - це вічне ралі.. лиш би ти подолати вмів....

де важливо, як жити далі... а не скільки ще жити днів...

вимикай за собою світло.. де не світить тобі любов

бо життя - це не старт і фініш... а дорога, якою йшов...

де життя вибирає сильних.. і тому так багато сил

йде на те, щоби стати вільним.. укріпивши вразливий тил...

і в той час, коли сам.. без світла.. ти продовжуєш довгий шлях....

пам'ятай всіх, хто буде поруч... у виснажливих цих боях....

і в той час, як за дверима.. чутно сміх, тане ескімо...

пам'ятай, що в житті важливо... тільки як і куди.. йдемо́....

Ілона Верхівська-Ельтек

 

#своє_рідне

 Ї – 13-та літера української абетки. Вона унікальна, позаяк не використовується в жодній іншій мові.

У цієї літери цікава історія. Авторка книжки «Чути українською» Ольга Дубчак зазначає, що поєднання звуків [й+і] було властиве розмовній мові на території Русі ще в Х-му столітті. Сама ж буква ї з’являється у книгах Івана Федорова, а Григорій Сковорода вже користувався нею постійно. У ХІХ-му столітті українські письменники вживали її абияк, на свій смак, і лише у ХХ-му ї посіла своє 13-те місце в алфавіті. Такої літери немає в жодній іншій слов’янській абетці. Зрештою, без ї не буде слів «Україна», «українська», «Київ».

Цій літері присвячують поезії: саме рядок із дитячого вірша Івана Малковича «Напучування сільського вчителя» перетворив вислів «свічечка букви “ї”» на крилатий. 

На окупованих російськими військами територіях України підпільний рух опору використовує літеру ї як символ спротиву загарбникам і символ надії, що ці землі будуть звільнені завдяки діям ЗСУ. Підпільники малюють ї на парканах і тротуарах, на пам’ятниках і стінах будівель у Маріуполі, на окупованих частинах Херсонської та інших областей, ризикуючи свободою і власним життям.

Марiя Гордєєва. Літера ї. 

 

У день Господнього Хрещення,

До Тебе, Боже, у смиренні,

В надії руки ми здіймаєм –

Про переможний рік благаєм.

Наблизь нам, Боже, перемогу

І поверни бійців додому,

Опікуйсь ними щохвилини,

Вже зачекались їх родини.

Даруй нам, Боже, дні чудові,

Добробут й затишок у домі,

Щоб кожній миті порадіти,

Щоб підростали в щасті діти.

Дай, Боже, незрадливу долю,

Позбав пітьми війни і болю –

Життя, бо ж віри не втрачаєм,

В Твої ми руки покладаєм.

Надай нам сили і натхнення,

Даруй Своє благословення,

На Тебе, Боже, всі надії –

Про мирне завтра в Україні.

Анатолій Лазаренко

Сучасні онлайн-ресурси на уроках української мови й літератури

 

 

Хай збудеться все, про що мріється,

А мрія в нас спільна, одна.

Хай зло вітром правди розвіється,

І смутку порветься струна.

Хай дім зігрівається радістю,

Дитячою щирістю слів.

А той, хто зустрівся зі старістю,

Нехай ні про що б не жалів.

Хоч роки для кожного лічені,

А нам би набутись  сповна.

Під небом, де зорі засвічені,

Й щороку приходить весна.

А нам би натішитись квітами,

Красою безмежних полів.

Пізнати глибини незвідані

душею, без тисячі слів.

Наталія Кішовар (Черній)

 

Прозоро-тихо у колисці струн

тремтить сльоза і на смичку ночує.

Старий скрипаль мелодію стару

так грає, мов його ніхто не чує.

А люди ж чують... Чують, бо живі!

Нехай нещасні, втрачені і грішні.

Що з того справжнє – музика чи він?

Кого насправді створював Всевишній?

Кого Він бачив, як творив красу?

Старий скрипаль, закоханий у тишу,

смичком веде поезію і сум,

і пише звуки, наче пише вірші –

в безодні пауз, нібито між ком,

замовкла скрипка, втомлена й захрипла...

бо то порвались струни під смичком

у ваших душах, що звучать, як скрипка.

Ольга Криштопа

 

Я ніколи не чинила кривди

І старалась не завдати болю.

Коли вчинки бачила огидні,

То не мстила, щоби буть собою.

Плакала, як не могла терпіти,

Та не опускалась нижче болю.

Навпаки, старалась пролетіти

Над життям, що встелене журбою.

Без образ і з вдячністю старалась

Я до Бога линути думками,

Деколи на більше сподівалась,

Бракувало лиш тепла від мами...

Я, можливо, надто тут відверта.

Як і ви, бува, не сплю ночами,

Як і всі, буваю надто вперта,

Але чесна навіть між рядками.

Оля Будчук

 

Ну, що ти, світе? Ще не нудить?

Посеред горла не стоїть?

Гуляє зло в тобі повсюди,

Вздовж мапи впоперек століть!

Пророчить голосом зозулі

Й тобі останні дні в кутку,

Літає, скаче, ще й глузує,

Мов крутить пальчиком: ку-ку!

А ти чекай напоготові,

Не вирок граючи, а туш,

Коли йде в мантії із крові

Убитих безневинно душ!

І під оскали у фіналах

Стрічай на конкурсах краси -

Збере "міс смерті" на завалах

Усі потрібні голоси!

Не верне від оксюморонів?

Від дна, що рискає вгорі?

Вручити б смерті ще корону

Руками дівчинки в Дніпрі?!

І не скривитися ні разу

У чортом викуплену мить...

Приховуй, світе, метастази

Й не скигли потім, що болить!

©Т.Кісельова

Роберт Бернс

Поетична майстерня Т.Шевченка

Тарасові шляхи

ЗМІННІ ТА НЕЗМІННІ СЛОВА

Е чи И?

Стенд-ап для вчителя: конструктори, ігри, інтерактивні завдання для очного та дистанційного навчання

 

 

Куди поділась доброта

І віра в Господа свята

У наших вчора ще "братів",

Сестер двоюрідних, сватів.

Куди поділась, чи ж була.

Їх пам"ять мохом заросла,

Замулилась як джерело.

Болото їхнє "зацвіло".

А розум всох, а думка скисла.

Над ними хмара мух нависла.

Гіпноз їх душі полонив,

А вітер совість обтрусив.

Все стало біля них нікчемне,

Безлике, сіре, чорне, темне.

Неприязне, давно огидне.

Де ваше, сестри, слово рідне.

Нема, не чути. "Что та как".

А дід ваш був колись козак.

А баба дбала за вас дбала,

За своїх внуків душу клала.

А ви віддячили вражини.

Зірвали хустку з України.

Вкрали історію й розбили

Ту хату, де вас так любили.

Така ось правда, воріженьки.

Немає більше у вас неньки.

Свою ви совість поховали

На полі, де жита палали.

Така ось правда і любов.

На ваших пальцях наша кров.

На ваших дронах ваша лють.

Хто ви такі - пора забуть.

Г.Потопляк.