КЗССР "Ліцей імені Героя України Миколи Паньківа "

середа, 15 травня 2024 р.

 

А по камінчиках вода.
А по-під берегом дві ямки.
А нічка темна і бліда
Крилом торкається до клямки.
Залазить мовчки на поріг
І стукає ногами в двері.
Не то роса, не то ще сніг,
Не то весна у атмосфері.
Вже відлетів із вишень цвіт.
Вже вишеньки, як ті коралі,
Звисають із гіллі на пліт
У перламутровій емалі.
Вже яблучка, як кулачки,
Маленьких діток в сповиточку.
Вже верби, схожі на свічки,
Ховають від шуліки квочку.
А та вода тече, тече.
Тече вода й не витікає.
Ще холодно, не гаряче,
Ще холод за литки хапає.
Та літо скоро забринить
Ліловим дзвоником у лузі.
І буде дощить торохтіть
У молоденькій кукурудзі.
І буде повно смакоти -
Шовковиць, полуниць, лохини.
І буде літо наше йти
Стежками рідної країни.
Г.Потопляк.

понеділок, 13 травня 2024 р.

 

Якби я вишивала сорочку
Не шкодувала б чорної нитки
Щоб з ґрунту родючого
Пробивався до світу співучий
Вільний птах
🪽Він махнув би крилом
І соком калини окропив почорнілі хрести
Залунали б тоді над полем
Серед запеклої борні
Голосом твердим пророчі пісні!
♥️Якби я вишивала сорочку
Не шкодувала б червоної нитки
Щоб жінка з красивим ім’ям
Не була під прицілом в спалених житах
А гордо несла червоно-чорну стрічку в руках
🩵💛Якби я вишивала сорочку
Не шкодувала б жовто-синьої нитки
Щоб на згарищі
до задимленої блакиті
Мужньо тягнулись волошки і мак
🪡Вишивайте сорочки
Не шкодуйте часу, сил і кольорів
Хай в орнаментах зростає
Мудрий погляд батьків
Молитви матерів
Бабусині обереги-спадки
тепло дбайливої дідівської руки
І мирні мрії малого янголятка!
Надія Базильська

Групи вигуків

четвер, 9 травня 2024 р.

«Смачні родзинки» сервісу Canva: дієві інструменти для вчителювання

Правопис частки

 

 

Війна мине. Колись вона мине.
Прилине звістка - Мир і Перемога!
І вітерець легенько обійме
Весну-красну, що впаде до порога.
Зігріє сонечко матусю у вікні.
Торкнеться дощик рученьки дитини.
Настане спокій в Сумах, Ірпені
І повернеться Мир до України.
Бузок розквітне, вишня зацвіте.
Розкішні трави виростуть в коліна.
Засяє сонце вічнозолоте
І відбудується зруйнована країна.
Настане День величний, як Дніпро.
Як його синь такий же синьоликий.
Проїдусь до Грушевського в метро,
Піду у парк, де геній наш великий
Тарас стоїть і дивиться на нас.
Я прочитаю "Наймичку" й "Причинну".
Промовлю голосно - це мій Тарас!
Це він любив і любить Україну.
А люд кругом, знамена, прапори.
Це ж Перемога, яку світ не знає.
А наші предки дивляться згори
На цю весну, що навкруги буяє.
І понесу я квіти до могил
Синів і дочок, які сталлю стали.
Над ними буде синій небосхил
І квіти жовті, що порозквітали.

Г.Потопляк.