Відцвів бузок. Цвіте уже шипшина.
Акація запахла і мокрець.
Чому ж тоді ця тиша тополина
Так гірко плаче й нудіє чебрець.
Чому ж тоді це літо таке кисле.
Росте, росте і клякне в борозну.
Чому ж це небо висне в полі, висне,
Чому ж це літо схоже на весну.
Таке ж марудне, і таке ж заразне.
І дороге, ну дуже дороге.
І небо це то чорне, то алмазне.
І платтячко торішнє і благе.
І ноги босі, та незагорілі.
І руки в мозолях, та без коси.
Чому ж мурахи бігають по тілі.
Чому хриплять пташині голоси.
Пора незвична і якась тривожна.
Весь новий світ замислено мовчить.
І пам"ять людства куца і безбожна.
І лиш статистика оголена кричить -
Померли. Народились. Захворіли.
Як жити будуть ті, що після нас...
А люди наші геть позеленіли.
І діти не біжать з перерви в клас.
Часи, часи. Єпохи, ери, віхи...
Стовбичить злість, оголена душа.
І лиш бузкова квіточка для втіхи.
І лиш рожева мальва для вірша...
Г.Потопляк.
1.Віммельбухи та "аптека для душі"
2.Тустань
3.Батьківщина Петра Яцика
5.Музей Устияновичів(Вовків)
6.Похід у кінотеатр
Радісного літа!!
