четвер, 29 вересня 2022 р.
вівторок, 27 вересня 2022 р.
Я іду по житах,
Де туманами стелиться доля -
Тут я вільний, мов птах,
Тут моя невпокорена воля.
Я іду до вершин,
Де трембіти з потоками грають -
Там я в себе один,
Там смерічки так вірно чекають.
Я іду по землі,
Де батьківські втомилися ноги -
Тут ми були малі,
Тут діди споряджались в дороги.
Я іду до людей,
Хоча часом й не прагну розмови -
Рветься серце з грудей,
Як ,,мисливці виходять на лови"...
Я іду до Краси,
До Природи, що прагне любові -
Тут я душу зросив,
Тут скупався у рідному Слові.
Рідна земле моя,
Я цілую тебе, наче вітер !
Де ж стовпи ті стоять,
Що підтримують небо у світі ?...
Я шукатиму їх
Тільки тут, в українськім роздоллі -
Тут Майдан переміг
І вказав нам дорогу до Волі !
Тут святині сторіч,
Тут трипільські і скіфські кургани...
Тут єдналася Січ,
Й загубився тут слід Роксолани...
Хай комусь у світах
Гріють душу козацькі клейноди...
А я тут ! По житах
Несу хрест України і Роду!
Михайло Федак
понеділок, 26 вересня 2022 р.
неділю, 25 вересня 2022 р.
пʼятницю, 23 вересня 2022 р.
середу, 21 вересня 2022 р.
четвер, 15 вересня 2022 р.
* * *
Спакувала в валізу іще одну осінь.
Стало важче нести. Стало більше "було".
Ще одна павутинка заплуталась в коси,
Ще одна борозенка зорала чоло.
У букетику "буде" поменшало квітів ,
У молитвах ранкових побільшало слів .
Щиро дякую Богу за рóки прожиті ,
За щасливі хвилини і ночі без снів.
А з-за обрію сонце надії виносить ,
Будуть вéсни і літо, і квіти в саду.
Ще не фініш — я просто іще одну осінь
Спакувала в валізу і далі піду.
Спакувала в валізу іще одну Осінь...
© Ольга Грейнер Савич
суботу, 10 вересня 2022 р.
Скажіть же ви, люди, чи вмієте жити?
Чи вмієте радість узяти за руку?
Чи вмієте так, назавжди полюбити?
Чи вмієте суть всю пізнати, науку?
Напевно що ні, і життя ваше сон,
Де завжди йде дощ і виблискуюсь грози.
Можливо потрібно змінити цей фон?
Та витерти ці безкінечнії сльози.
Навчитись любові, навчитися жити,
Радіти моментам, стрибати, як діти,
Сім’ю та близьких так сильно любити,
Тоді зрозумієте – що значить жити!
(Автор невідомий)
пʼятницю, 9 вересня 2022 р.
Виростають діти, виростають,
Мов лелеки, гнізда покидають
І летять вони у світ широкий,
Забирають наш батьківський спокій.
Ми не знаєм, де вони літають
І що у польоті тім шукають,
Та так хочеться їх повернути,
Ще хоч трішечки з ними побути.
Та злітають діти, не чекають,
У польоті доленьку шукають
І у небі розправляють крила,
Нехай буде доля в них щаслива.
І це добре, що їх кличе небо,
Що в польоті є у них потреба,
Бо лиш тому височінь не мила,
Кому доля крила перебила.
Пташка ця гнізда не покидає,
Лиш у мріях по небу літає.
І сумує бідна, і курличе,
Свою долю до гніздечка кличе.
Тож коли летять - не зупиняйте
І щасливого польоту побажайте,
Сонечка з веселкою ясною
Й неба мирного над головою.
@Алла Пастух
Україно моя ти, згорьована,
Скільки раз ти була завойована!
Скільки раз твоя воля ламалася?
Та душа, як граніт, все ж трималася!
Українська душа в праці кована,
В пісні, танці, у звичаях схована,
Хлібом, сіллю і сонцем заквітчана,
З щедрим серцем давно вже повінчана!
Українська душа – нерозгадана –
Все було: піднімалась і падала,
Та себе розтоптать – не дозволила,
Бо жила з непокірною волею.
Українська душа, будь ще й сильною,
Молодою, із мудрістю сивою,
Щоб ніколи й ніхто не наважився
Твою честь розтоптать. І не скаржився
Щоб народ наш ніколи на доленьку –
Повернувся до віри, до Боженьки,
І зажив, як годиться народові:
Разом з правдою, і зі свободою! (Ганна Верес (Демиденко)
середу, 7 вересня 2022 р.
Жінка – це запрошення до щастя,
Їй поет присвячує вірші.
З нею, як в молитві на причасті,
Відчуваєш трепет у душі.
Жінка – це запрошення до свята,
З нею світ – веселий карнавал.
Вибух пристрасті, вогонь завзяття,
Почуттів несамовитих шквал.
Жінка – це освячена надія,
Жінка зупиняє щастя мить.
Все вона на світі зрозуміє,
Втішить, не осудить і простить.
Все, що в жінці є, то є від Бога –
Ніжний погляд і палкі вуста.
Не благає милості ні в кого.
Думка, нею мовлена, свята.
Жінка – це запрошення до світла.
Мов метелик, ніжна і легка,
І мінлива, наче подув вітру,
Невгамовна, мов стрімка ріка.
Жінка – це запрошення у диво,
У кохання осяйні світи,
Де, що забажаєш, все можливо,
Де розлук розведені мости.
Жінка – це запрошення до казки.
Помахом своїх пухнастих вій,
Посмішкою подарує ласку
І кохання розгорне сувій.
Жінка – це запрошення до раю,
До нових, омріяних висот,
В небеса бездонні і безкраї,
У сузір’я неземних щедрот (Вікторія Рутковська)
Привіт, коханий! Як ти там, в бою?
Завжди веселий. Завжди тридцять вісім.
А я живу, працюю, каву п'ю.
Доньці весілля роблю через місяць.
Привіт, коханий! Я пізнала суть
і говорю з тобою, як із небом,
сто двадцять сім мільйонів сто секунд...
Уже сто дві. Вже стільки я без тебе.
Тут жовте поле, небо голубе,
яскраві квіти і знайомі риси...
Дивлюся в них – і бачу там тебе...
Бо ти назавжди в соняхах лишився.
Кольорові негативи #ОК
Коли закінчиться війна
Я розцілую всі ікони.
Присяду в хаті край вікна
І буду чуть церковні дзвони.
І буду гладити лице.
Сльоза покотиться - піймаю.
І кожен клаптик чебрецем
В душі своїй повистеляю.
І я наплачусь досхочу.
Сльозами вмию всі могили.
Зварю відвар із перстачу
І вип"ю келишок для сили.
І вип"ю другий щоб від ран
Не залишилося і сліду.
Наллю наливки повний збан
І понесу її сусіду.
Ми будемо удвох мовчать.
Хміліти разом й тверезіти.
Ми будем пошепки кричать
І в небо кидать жовті квіти.
І сині айстри розцвітуть
На полі битви під Херсоном.
Червоні маки проростуть
Під Києвом над збитим дроном.
Коли закінчиться... Коли...
Усі говорять, що нескоро.
Але готую я столи
І промовляю - скоро, скоро.
Ще день, ще ніч. Та й ще зима.
А там весна і перші грози.
Коли закінчиться війна
Я вам нарву букет мімози...
Г.Потопляк
Україні
Ти синім небом дивишся на мене,
Щоб я, бува, душею не зачах.
В моїх ночах – тополь свічки зелені,
В моїх ночах, в задуманих очах.
В моєму щасті твого щастя зливи,
В моїй крові пожар твоїх калин.
З твоїх давнин на плечах вітер сивий,
Гіркий, печальний вітер, мов полин.
За мною ходять твого горя тіні,
Лицем до твого сонця я встаю.
В твоїм сумлінні – і моє сумління
По проводі життя передаю,
З твоїх знамен несу я вільне кредо.
Впаду як треба. Тільки ти – іди.
...Дивлюсь вперед. І бачу попереду,
Себе з тобою бачу назавжди.
(Грицько Чубай)
четвер, 1 вересня 2022 р.
Перше вересня настало...
ДО ШКОЛИ
Останній день канікул,
Мов свічка, догорів.
Готуйтеся до праці,
Маленькі школярі.
Ідіть завжди до школи
Веселі, не сумні,
Шукайте щастя, долі
В науці, у знанні.
Наука дасть вам силу
Дістатись до мети,
А Україні милій
В потребі помогти.
(Р. Роляник)
