Українознавча гра "Соняшник"

Останній дзвоник

 

 

Небо слизьке від безвір'я земного...

Падають в Ангелів сльози убого...

Падають сльози та й крижаніють:

Душі людські ...не літають, німіють...

Люди давно не питають вже й :"Хто ми?.."

...Падають Ангели не від утоми--

Падають Ангели від безнадії:

Небо зневажують люди без мрії...

Люди забули, що кров не водиця!..

Що своє серце на торг --не годиться!..

Що є цінніша любов від багатства!

І що за наше -- нам і воздасться...

...Плакали Ангели...Сльози котились...

Падали Ангели, крила губились...

Небо слизьке вже й хмарок не тримало:

-- Люди!.. Ви ж -- люди! -- дощами шептало...

...Люди! Ми ж-- люди?..

Хіба цього мало?..

Галина Левкович

Вивчення української мови і літератури в контексті компетентнісного стереотипу

 

 ВІДІМСТИ ЗА ВСІ ЧОРНІ ХУСТИНИ У МАМ!!!🔥 (Пам'яті Героїв, які віддали свої життя за Україну)

Відімсти, мій Народе, за землю в огні,

Пошматовану звіром триклятим,

Що впивається кровію наших синів

Що від люті своєї уже знавіснів,

А колись називався нам "братом".

Відімсти за хрести, що у небо кричать,

За вітрами роз'ятрені рани,

За весь біль невимовний в сирітських очах,

Що голівок не схилять до батька плеча,

Про дитинство забувши зарано.

Відімсти за зчорнілих, невтішених вдів,

Що в мить ока сивіють над гробом,

За те "Кача", що плине щодня по воді,

Наче славень одвічній вселенській журбі,

Що з рабів нас в Народ переродить.

Відімсти за стареньких обабіч доріг,

Що стрічають гроби на колінах,

За болото, що липне солдатам до ніг,

Що ніколи не вернуть на рідний поріг,

Бо помруть за свою Україну.

Відімсти за всі чорні хустини у мам,

Що не змиряться з смертю Героя,

За сльозу побратима, що гріб той тримав,

За ті вирви, які не сховає трава

На землі, що втомилась од воєн...

Волелюбний Народе, священний твій гнів

Має право меча в руки взяти,

І воскреснути Духом, пройшовши вогні,

Змити вражою кров'ю сліди від війни...

Дай нам, Господи, сил для відплати!!!

(Наталія Крісман)

 ГЕРОЯМ 3-3А МЕЖІ ВІД ВОЄН ЧАС СПОЧИТИ!🇺🇦

Хтось завжди з-за межі

Пильнує наші душі,

Вони нам - не чужі,

Рідніше навіть сущих.

Хто Світло стереже,

Аби не потьмяніло,

Хто сам став Світлом вже,

Бо янгольські в них крила.

Хто вклав на вівтарі

Життя свої безцінні,

3аради нас згорів,

Щоб ти і я не гинув.

Хто нині з-під небес

3а нами зрить уважно,

Аби наш Дух воскрес,

3долав всю нечисть вражу.

Щоб вольности вітри

3 нас видули ген рабства,

Який віки ятрив

І накликав напа’сті...

Мій брате, збережім,

Вкраїну ради діток,

Героям з-за межі

Від воєн час спочити!!!

Наталія Крісман

 Приснився сон - весна навкруг буяла.

Усе цвіло і дощ тихенький йшов.

А я одна біля воріт стояла

І раптом ти з букетом підійшов.

В квітках горіло полум"я любові.

В твоїх руках тремтіли небеса.

Всміхались мило котики вербові

І з первоцвітів падала роса.

З червоних лілій скапували сльози.

З ірисів линув аромат життя.

Півонія ховала в серці грози

І твої перші, щирі почуття.

Ти підійшов, лиш говорив очима.

Вуста ледь прошептали - це тобі.

Майнула іскра майже невломина

Й упала на фіалки голубі.

І запалало небо горицвітом.

І ниви вбрались в ризи з кришталю.

І я відчула, як летить над світом

Оте безгрішне "Я тебе люблю"....

Г.Потопляк.

Єдиний урок з безпеки дорожнього руху.

 З нагоди проведення Єдиного національного уроку з безпеки дорожнього руху, що проходить у загальноосвітніх навчальних закладах в рамках Тижня безпеки дорожнього руху в Україні до філії завітали поліцейські офіцери Солонківської ТГ -Таратула Р.С. та Коцур А.Б.. Вони розповіли  різні аспекти безпеки на дорозі, про які повинні знати діти – дорожні знаки, правила поведінки пішоходів, користування громадським транспортом та персональним електротранспортом, деякі обов’язкові вимоги до дітей як учасників дорожнього руху, порядку дій у разі дорожньо-транспортної пригоди чи інших нещасних випадків у дорозі.

Українська вишиванка

Жива вишиванка

Рано-вранці, на світанку,

Вишиваю вишиванку.

У зеленім житі

Буду ворожити.

Попрошу у неба

Солов’їний щебет.

Попрошу у квітки

Чарівної нитки.

Тоненької, шовкової,

Нитки кольорової.

Полотном біленьким

Вишию рівненько

Голосну сопілочку

І вишневу гілочку,

Пташечку, калину,

Маму і дитину.

Вийся-вийся, голочко,

Вишиваю долечку.

Візерунок рясно -

Буде доля красна.

Яна Яковенко

ЛЕГЕНДА ПРО ВИШИВАНКУ

Ой над Дністром, Дністром вороння літає,

од мору страшного село вимирає.

Вороння літає, на сполох б"ють дзвони,

од мору страшного нема оборони.

Нема оборони, нема порятунку...

Зустріла вдовиця на стежці віщунку:

"Ой мала я мала велику родину,

усі повмирали у лиху годину.

Залишилась дочка одна, як та ружа

і та, наче свічка догора недужа.

Може ти щось знаєш, може порятуєш,

Може ти щось чула, світами ж мандруєш..."

Плакала вдовиця, вмивалась сльозами.

Боліло за доню серденько у мами.

Стояла вдовиця бідою розп"ята...

Віщунка сказала:" За гріхи - розплата...

Люди запаніли, забули про Бога,

але тобі, жінко, буде допомога.

На сорочці білій чорні та червоні

вишивай маленькі хрестики для доні.

Хрести вишивані збережуть дитину,

заміж вона піде, а не в домовину.

Тільки про це, жінко, ти мовчать повинна,

бо інакше згинеш ти й твоя родина."

Хрестиком лягали на рукав сорочки

калинові грона й дубові листочки.

Оминули хату мор і пропасниця,

але не радіє мати удовиця.

В останню дорогу людей проводжають,

церковнії дзвони що не день ридають.

"Люди, вишивайте хрестиком сорочки,

будуть у здоров"ї ваші сини й дочки!"

Крикнула вдовиця та й в цю мить упала,

і своєю смертю людей врятувала.

І пішла старенька в останню дорогу,

хрестом вишивану до самого Бога.

... Вишивали мами хрестики маленькі

чорним і червоним сорочки біленькі.

Як великий спадок і як скарб безцінний

дарували дітям оберіг нетлінний.

Ой, над Дністром, Дністром лелеки літають,

мами-українки дітям вишивають

дітям вишивають хрестиком сорочки,

щоб були щасливі і сини, і дочки.

Оксана Максимишин-Корабель

Вітька + Галя

Складні випадки синтаксичного керування

Правопис заперечних і неозначених займенників

Марко Вовчок. Життя та творчість.

 

 Вони ловили місяць серед ночі

Під сяйвом срібнокрилих зірочок...

У темряві світились їхні очі

Від захвату замріяних думок...

Вони ловили місяць просто з неба

Змайстрованим із палиці сачком...

Так ,ніби більш нічого їм не треба...

Лиш гратися у ночі під крилом...

Я чула,як розмови їх лунали

І танули у пахощах полів...

Вони той місяць так і не впіймали...

Та певно з них ніхто і не хотів...

А спека тихо спала під колоссям,

Дрімали баба з дідом тихим сном...

Вони ж в нічних сорочках зовсім босі

Все бігали під зорями з гачком...

Мені чомусь не спалось тої ночі,

Думки тяжкі будили кожен раз...

Здавалося, нічого вже не хочу...

Стомилася в душі,не напоказ...

Втомилась від людей та і від себе...

Від втеч,падінь, підйомів,каяття...

Спинилася, позглянула у небо...

Вони ловили місяць і... життя...

Я бачила- воно таке невпинне

Спинялось подивитись на дітей...

Було щось в цьому тепле і глибинне,

Мов вчення для таких, як я людей..

Вони ловили місяць просто неба...

Хоч знали, що це марна справді гра...

А їм той місяць зовсім був не треба,

Бо інша справді цінність в них була...

Вони вмивались пахощами ночі,

Раділи власним радощам в думках...

І тому,як кумедно їх лоскоче

Трава,що простеляється в ногах...

Вже завтра зникне місяць срібноокий,

Освітить ясне сонце небосхил...

І так минуть незримо наші роки

Під зміною негаснучих світил...

І певно сенс у тому, щоб в гонитві

За часом, за достатком, за життям...

Спинитися у вдячності молитві

Відчути, що дано щось більше нам..

Не в тому сенс,щоб місяць упіймати,

А в тому щоб під сяйвом срібних зір

Навчитися любити й цінувати

Усьому і усім наперекір...

Життя- воно прекрасне і глибоке..

Це те,що навкруги і те що в нас...

Ми-діти вічно босі й синьоокі...

Утомлені,на жаль, не напоказ...

Та нам підвладно зняти ту утому,

вона від нас самих -не від життя...

А щастя не в далекому-в простому,

Його будують наші почуття!

Ми можемо зробити справжнє свято

Із сонячного світла на плечах...

А можемо душею упіймати

Далеке мерехтіння у зірках...

Я раптом упіймалася на тому,

Що просто посміхаюсь, мов дитя...

Куди поділись думи і утома?

Вони ловили місяць і життя...

Я спала тої ночі ,мов в колисці...

Гонитву не продовжу в метушні...

А з вдячністю залишуся на місці,

Бо місяць мною спійманий в душі...

© Огнєва Інелла

Ірина Фаріон про Степана Руданського та його Співомовки

 

День сім"ї

 

Сім’я і родина – два слова єдиних

Для будь-кого – радість життя.

Сім’я – це затишок у рідній хатині,

В ній кожний з нас – Боже дитя!

Сім’я – це усмішка малої дитини,

Сім’я – це і щастя, й любов,

Й звичайно ж, підтримка у тяжкі хвилини,

Бо в жилах тече спільна кров.

Сім’я – це обов’язок й праця незмірна,

Сім’я – це багато турбот,

Де варто навчитися бути покірним,

Й радіти від різних пригод.

Сім’ю мати тяжко, одному простіше –

З сім’єю ж бо більше проблем.

Та не забувайте про найважливіше,

Бо те, що ми сієм – пожнем!

Посіємо радість – отримаєм щастя,

Посіємо вірність і зростим любов,

Моліться, щоб вас не торкнулись нещастя

Й Господь вас візьме під покров.

Людина одна хати не побудує,

Лише може звести стіну

(між світом й собою), таку, що руйнує

Повагу й любов як одну.

Не гоже людині самій в світі жити,

Їй варто навчитись терпіть,

Забути про себе і хліб розділити…

Горніться в сім’ю і любіть!

Бажаю, щоб з вас, друзі, всі приклад брали

І щастя сімейне завжди цінували!

Володимир Матяк

 З Днем сім'ї!!!

Сім'я - це терпіння й ласка,

Це шана до мами й тата,

Це на ніч чудова казка,

Обійми сестри чи брата.

Сім'я - це у гості внуки,

Це мудрі поради тата,

Це лагідні мами руки,

Це хата, на сміх багата.

Сім'я - це Різдво і Пасха,

Бабусин пиріг із сиром,

Це діда в життя підказка,

Це дім, що багатий миром.

Сім'я - це похід у гості,

Це вдома родину зібрати,

Це жити без гніву й злості,

Й що маєш, те цінувати!

© Людмила Степанишена