Нетипові способи використання онлайн-тестів на уроках літератури

Односкладні речення

Будова слова

Новий правопис

У них обох були сади...
Стояли поряд їхні хати...
Щодень, без винятку завжди
Ходили зранку доглядати...
Обоє мріяли про те,
Як прийде осінь кольорова!
Напоїть сонце золоте
Врожай для кожного чудовий!
І як збиратимуть плоди
-За всі старання нагороду!
Ходили з радістю в сади
Вони у будь яку погоду!
І часто бесіди вели,
Свої надії відкривали...
Раділи разом, як цвіли
У них дерева і чекали
На щедру осінь у серцях!
І, ніби, все ішло до того,
Але, чомусь, все склалось так,
Що урожай лише в одного
Був дійсно гарним і рясним
І хоч і близько їхні хати,
Та видно інший щось робив
Усе ж не так...Йому збирати,
Здавалось, нічого було...
Садок вродив жахливо бідно...
Напевне, гірший на село
Його врожай ...І праця плідна
Уся на смарку...У душі
Відчув образу потаємну...
Думки без винятку усі
Були ображені і темні!
Холодна заздрість пролягла
Незримим каменем у душу!
І замість радості тепла,
Яку відчути, ніби, мусив
За свого друга, із яким
Вони ще змалечку дружили,
Відчув лиш темряву і гнів,
Які пекли, немов кропива...
А друг весь вечір у саду
Збирав врожай його багатий!
"А я візьму і украду!"
Почав в думках своїх складати
Таємний план його сусід...
"Як справедливо- половину!
Це буде чесно- все, як слід...
Я працював в саду невпинно
Ще більше нього, а чомусь,
Такі несхожі результати...
Я з цим так просто не змирюсь!
Все треба в руки cвої брати...
Бо Бог нечесно все зробив
Несправедливо і невірно!
Мене так сильно обділив...
Невже, я маю це покірно
Тепер прийняти? Зовсім ні!
Піду увечері тихенько...
Лиш половину, що мені
Належить в праві, я швиденько
У нього візьму і піду,
А він хай знає, як радіти...
Кінець власноруч покладу
Несправедливості!" Під гнітом
Гіркої заздрості пішов
Він до сусіда тої ночі...
Будинок знав, тому знайшов
Без перешкод усе охоче...
І пес не гавкав- упізнав...
Забрав врожаю половину,
Сліди обдумливо прибрав
І торбу кинувши на спину,
Пішов додому... Цілий шлях
Все виправдовував діяння...
Невпинно твердячи в думках:
"Це справедливість за старання!
Бо хто подбає ще про це ?!"
Прийшов додому, вклався спати,
А зранку вийшов на крильце
(Любив світанок зустрічати
Щоранку з кавою в руках)
І з щирим подивом побачив
- Стояли торби...В серці страх...
Він заховав же все, неначе...
П'янкий медовий аромат
Від стиглих яблук розливався,
Собою повнячи весь сад...
Ховати швидко все узявся,
Але із подивом збагнув:
На місці вкрадене лишилось!
"А звідки це тоді?"...Почув
Він раптом голос....І забилось
Від страху серце:" Це сусід!"
Умить закрив наміцно двері
І переборюючи гніт
Провини темної своєї,
Пішов у двір, а там чекав
Уже сусід ... Йому всміхнувся
І тепло з радістю сказав:
"Пробач, я сливи ще забувся!"
Торбинку слив йому простяг
І не чекаючи питання,
Промовив:" Сталося все так
Несправедливо...Всі старання
Були однакові, а твій,
Чомусь, садок вродив бідніше...
Та не хвилюйся, друже мій,
Я розділив усе! Скоріше
Бери ти сливки запашні,
А я піду уже додому...
Ще розбиратися мені...
Вночі прокрався невідомий
І дещо викрав...Але ти
Лиш не хвилюйся тільки, друже...
Лишилось вдосталь, тож бери!
Пробач що мало так...Я дуже
У серці вірю, що знайду
Того, хто скоїв це діяння
І половину відкладу
Тоді для тебе за старання!
Бо ми ж є друзі! В бідноті
Тебе залишити не зможу!
Найважливіше у житті
Це не врожай, а Воля Божа!
Я знаю, що не залишить
Мене Господь голодувати...
Велике щастя- розділить
З тобою, друже мій...Сказати
Хотів іще щось та змовчав...
Простяг дарунок, посміхнувся
І тепло дружньо обійняв...
І попрощавшись, повернувся
Тоді додому...Ну а він
Ось так залишився стояти...
І тільки темний відгомін
І не збирався догорати
У самій серця глибині...
Його оплата за старання-
Уже не торби на спині,
-У серці камінь розкаяння...
Ми часто думаєм в думках,
Коли з'являються проблеми,
Що все у наших лиш руках...
Якщо ми самі не знайдемо
Скоріше вихід- пропадем!
І з наріканнями на Бога
Себе руйнуєм день за днем,
До прірви стелячи дорогу...
Спинімось прошу! Наш Творець
Не забуває нас ніколи!
Він добре знає наш кінець
І кожен подих...Сильним болем
Йому печуть людські думки:
"Несправедливо це... Я маю
Усе змінити!" Сторінки
Життів з надією гортає...
Для нас давно вже прописав
Прекрасні долі з теплотою!
Для тих, хто серденька віддав
Йому з дитячою любов'ю!
Для тих, хто все приймає так,
Як подарунок для спасіння!
Невпинно дякує в думках...
Для тих, хто з вірою, з терпінням
Чекає Божих нагород,
А не своїх в поривах гніву....
Хто не боїться перешкод,
Приймає все, неначе диво
В житті дароване для них!
Бо долю Богу довіряють!
І розуміють- в них самих
Немає сили...Та здолають
Вони усе разом із Ним!
Нам часто треба зачекати...
А ми хвилюємось, біжим...
І робим помилок багато...
І потопаємо в гріхах...
Та буде день і їжа буде!
Давайте в відданих серцях
Усе відмиємо від бруду!
Запросим Господа до них!
Йому довіримось всеціло...
Немає сили в нас самих...
Та віра Господу- це сила!
© Огнєва Інелла

          29 жовтня 2019 року в головному читальному залі Наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка відбувся майстер-клас «Компетентнісний підхід на уроках словесності як умова формування медіаграмотної особистості – свідомого громадянина України» від Ольги Кецмур, заслуженого вчителя України, переможниці конкурсу «Учитель року – 2018». 
Ключові питання майстер-класу:
• Що є свобода для людини?
• Сутність компетентісного підходу.
• Модель цілісної особистості.
• Читацька компетентність як фундаментальна міжпредметна компетентність.
• Принцип текстоцентризму як один зі способів боротьби з «кліповим» мисленням.
• Формування медіаграмотності учнів.
• Soft Skills («м’які навички»).

Дід

Ще ранок сонно тишу колихав,
Тягли безхатьки здобич за плечима.
Тяжкий візок поперед себе пхав
Дідусь сивенький з добрими очима.
Простоволосий, в капцях по снігу,
В благенькому і куцому пальтечку.
І пес бездомний хекав на бігу,
Тримаючись від діда недалечко.
Їм би у хаті натопити піч
І чай смачний варити із калини.
Та дістає старенький цінну річ -
Подертий "Сіменс" з мерзлої торбини.
Спинився, шморгнув і, невмілим махом
Холодний пластик тицьнувши до вуха:
- Ало! Ой, не автобус - черепаха!
У ваше місто, сину, ледве я дочухав.
Везу з села у ці камінні мури
Усе, що у хазяйстві назбирав.
Яєць лиш кілька - не несуться кури,
То двійко їх для діток зарубав...
Ти говорив, підхопиш від вокзалу,
Та вранці либонь солодко спалось.
Нічого, рідний, люди шлях вказали -
Тож на своїх доклигаю якось.
Ви всі здорові? Як там мої внуки?
Зима ця пробирає до кісток!
Ну, добре, а то дуже мерзнуть руки.
Стрічайте вже, відсовуйте замок...
Що? Недочув. У тебе вдома люди?
Мене сьогодні зовсім не чекав?
А я вам заважати геть не буду...
Та як це так, щоб дід назад вертав?..
У чім зодягнений? Та ж як усі в селі!..
Ти, синку, що, соромишся старого?
Ох, добре, що вже матір у землі -
Не дошкребе вона до дому твого...

Отак дідусь запнувся на півслові
І тільки в трубку тихо просопів:
- Гаразд, синок, живіть собі здорові.
Я вас соромити нітрохи не хотів.

В кишеню сунув хитрий апарат,
Собаці кинув погляд відгорілий:
- Ну що, кудлань, попхався дід назад,
Не гідний він, щоб тут його зустріли.
Тетяна Кісельова

Типові завдання на ЗНО

Ми мовчки мерзли, дуже-дуже...
...У заосінених містах
стрибало щастя по калюжах
в старих гумових чобітках.

А ми ховалися за двері,
за пластик вікон, за балкон,
включали вперто батареї
і куталися в поролон.

А щастя... Як воно сміялось!
Йому ж приблизно років сім.
У душі втомлені вривалось,
хотіло вірити усім...

Та восени, немов у січні,
жили асфальти й спориші
у закодованій навічно,
навік зачиненій душі.

І ми обходили далеко
смішний щасливий водограй.
А все було насправді легко:
бери стрибай, бери співай!

Кольорові негативи #Ольга Криштопа

     83-річна бабуся написала листа до своєї подруги , який варто прочитати в той момент, коли життя здається нестерпним

“ Дорога Берта, я все більше читаю і все менше витираю пил. Я сиджу у дворі і насолоджуюся видом, а не переживаю про бур’ян у саду. Я проводжу більше часу з сім’єю і друзями і менше працюю.

По можливості життям потрібно насолоджуватися, а не терпіти його. Зараз я намагаюся усвідомити це і почати цінувати.

Я більше не економлю на собі. Мої порцелянові чашки і кришталеві сервізи я використовую для кожної особливої ​​події, такої як втрачений фунт, прибирання у ванній або перше цвітіння амариліса.

Я вдягаю на ринок свій найкрасивіший одяг. Думаю, якщо я буду виглядати успішною, мені буде простіше розлучатися з грошима.

Я не чекаю важливого приводу, щоб скористатися своїми улюбленими парфумами. Насолоджуючись ароматом, я йду в банк або в поліклініку.

Я більше не використовую фрази «коли-небудь» і «днями». Якщо щось варто подивитися, почути або зробити, я хочу бачити, чути і робити це зараз.

Я не знаю, що зробили б інші, якби знали, що їх тут не буде завтра.

Адже ми вважаємо життя чимось само собою зрозумілим. Думаю, вони б покликали членів сім’ї і кілька близьких друзів. Можливо, вони б комусь зателефонували і попросили вибачення за минулі слова і вчинки. Мені подобається думати, що вони підуть в хороший ресторан, де подають їх улюблену їжу. Я здогадуюсь. Я ніколи цього не дізнаюся.

Це ті дрібниці, які я не доробила. Я б дуже шкодувала, що не написала близьким всі важливі слова, які хотіла до них донести. І я дуже переживаю, що рідко говорила чоловікові і батькам, як сильно я їх люблю.

Я намагаюся не економити і не відкладати те, що могло б додати сміху і щастя в моє життя.

І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей день особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен вдих дійсно є подарунком.

Можливо, життя виявилося не тією партією, на яку ми сподівалися. Але поки ми тут, ми можемо танцювати .”

Старенький лев заснув. Стулив пухнасті лапи,
схилив камінну голову на втомлене плече.
А вітер над колискою шепоче: "Спати, спати..."
І все вкриває марево замріяних ночей.
Бруківка, вмита грозами, лунає допобаченням,
бо сняться їй тролейбуси і сотні тисяч ніг.
А над рудою площею, ніким іще не бачений,
збирає своє воїнство осінній перший сніг....

Кольорові негативи #Ольга Криштопа

Подяка

А ви - ліброкубікуларист?

А ви - ліброкубікуларист?

  Напевно, якщо вас запитають: «Ви – ліброкубікуларист?», - відповіддю буде здивоване мовчання. Однак такий термін дійсно існує, популярний він  у деяких американських та європейських філологів. А означає він усього-навсього ... людину, яка любить читати у ліжку.

Я-ліброкубікуларист, а ви?

                                                                                                                                http://booknazy.blogspot.com/2013/03/blog-post_19.html     

Морозиво

"Ми сьогодні з магазину  на урок принесли зиму.."

Будова слова. Спільнокореневі слова,форми слів

Іван Франко"Захар Беркут"

Когнітивний менеджмент

Іван Франко"Фарбований Лис"