Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

Дід

Ще ранок сонно тишу колихав,
Тягли безхатьки здобич за плечима.
Тяжкий візок поперед себе пхав
Дідусь сивенький з добрими очима.
Простоволосий, в капцях по снігу,
В благенькому і куцому пальтечку.
І пес бездомний хекав на бігу,
Тримаючись від діда недалечко.
Їм би у хаті натопити піч
І чай смачний варити із калини.
Та дістає старенький цінну річ -
Подертий "Сіменс" з мерзлої торбини.
Спинився, шморгнув і, невмілим махом
Холодний пластик тицьнувши до вуха:
- Ало! Ой, не автобус - черепаха!
У ваше місто, сину, ледве я дочухав.
Везу з села у ці камінні мури
Усе, що у хазяйстві назбирав.
Яєць лиш кілька - не несуться кури,
То двійко їх для діток зарубав...
Ти говорив, підхопиш від вокзалу,
Та вранці либонь солодко спалось.
Нічого, рідний, люди шлях вказали -
Тож на своїх доклигаю якось.
Ви всі здорові? Як там мої внуки?
Зима ця пробирає до кісток!
Ну, добре, а то дуже мерзнуть руки.
Стрічайте вже, відсовуйте замок...
Що? Недочув. У тебе вдома люди?
Мене сьогодні зовсім не чекав?
А я вам заважати геть не буду...
Та як це так, щоб дід назад вертав?..
У чім зодягнений? Та ж як усі в селі!..
Ти, синку, що, соромишся старого?
Ох, добре, що вже матір у землі -
Не дошкребе вона до дому твого...

Отак дідусь запнувся на півслові
І тільки в трубку тихо просопів:
- Гаразд, синок, живіть собі здорові.
Я вас соромити нітрохи не хотів.

В кишеню сунув хитрий апарат,
Собаці кинув погляд відгорілий:
- Ну що, кудлань, попхався дід назад,
Не гідний він, щоб тут його зустріли.
Тетяна Кісельова