У Поршні по Різдві

   Різдво Христове-  свято, що не залишає нікого байдужим, адже народився Спаситель, який дарує нам віру та надію на щасливе майбуття.

  З  нагоди завершення Різдвяних свят у Поршнянській фіії І-ІІступенів-ЗДО  зібрались школярі , дошкільнята та їх батьки,щоб поколядувати , пощедрувати та засіяти на щасливий 2020 рік.

                           Нам Вифлеємська зоре-зіронько, світи!

                           Від лиха й бід народ великий захисти!

                           Гори в ім’я життя й любові на землі…

                           Хай зерна множаться добром

                           на українському стеблі.

Зірка Вифлеєму засіяла,

Мудрим осяваючи путі,

Щоб людина кожна в серці мала

Зерна віри й правди золоті.

Знов прийшов свят-вечір в Україну,

Щоб зігріти радістю серця,

Скликав на гостину всю родину,

Щоб у пісні славити Творця.

Тихо пом’янім, кого немає

В радісну годину за столом...

Хай Господня воля силу має,

Йде до всіх з любов’ю і добром.

Зірка Вифлеєму засіяла,

Мудрим осяваючи путі,

Щоб людина кожна в серці мала

Зерна віри й правди золоті.

Під Вифлеємською зорею

Лунають щирі колядки.

То ходять Янголи землею,

Щоб нам примножити роки.

Колядуємо ми, колядуєм,

Прославляємо Бога-Христа.

Україну зі святом віншуєм,

Зичим блага їй, многі літа.

Під Вифлеємською зорею

Малий Христос прийшов у світ,

Всевишній волею своєю

Уклав із нами Заповіт.

Колядуємо ми, колядуєм,

Прославляємо Бога-Христа.

Україну зі святом віншуєм,

Зичим блага їй, многі літа.

Під Вифлеємською зорею

Колядники йдуть на поріг,

Щоб ми розквітли всі душею,

Бо є Господь – наш оберіг.

Колядуємо ми, колядуєм,

Прославляємо Бога-Христа.

Україну зі святом віншуєм,

Зичим блага їй, многі літа.

Дієприслівник

Американці частіше ходять до бібліотеки, ніж у кіно

Американці найбільше люблять проводити дозвілля, відвідуючи громадські бібліотеки, або переглядаючи сеанс у кінотеатрі. Це засвідчило опитування Gallup, проведене в грудні 2019 року.

В середньому, американці відвідували громадські бібліотеки 10,5 разів на рік, що майже вдвічі більше середньої кількості відвідувань кіно.

Ціна може бути важливим фактором такого вибору, адже квиток у кіно коштує в середньому 9 доларів у США, а відвідування громадських бібліотек - безкоштовне. Найчастіше ходили до бібліотек американці з доходом нижче середнього, жінки та молодь.

Варто відзначити, що громадські бібліотеки у США часто є місцем проведення заходів для громади та дитячих гуртків.

«Незважаючи на поширення цифрових технологій протягом останніх двадцяти років, включаючи цифрові книжки, подкасти, можливість дивитись відео онлайн та просування ігор, бібліотеки продовжують бути тим місцем, яке американці відвідують в середньому раз на місяць», - йдеться в коментарі Gallup.

Іншими популярними видами дозвілля для американців є відвідування спортивних подій (4,7 разів на рік у середньому), похід у театр на виставу, або концерт (3,8), похід до природнього заповідника, або істроичної пам‘ятки (3,7), відвідання музею (2,5), відвідання казино (2,5), похід до парку розваг (1,9) та до зоопарку (0,9).

За десять років, вибір дозвілля американцями практично не змінився, зауважують соціологи, однак відзначають, що десять років тому американці дещо менше ходили у музеї і дещо більше - у кіно.

Мовно-літературна освіта в НУШ

Семінар "Мовно-літературна освіта в Новій українській школі: від знань до компетентностей". Відверта розмова про нове покоління в епоху цифрових технологій, про роль учителя в сучасному навчально-виховному процесі.
Заслужений вчитель України Руслан Шаламов виголосив доповідь «Компетентнісне навчання – ключ до розвитку критичного мислення», у якій окреслив базові навички, необхідні сучасному суспільству: комплексне розв’язання проблем, критичне мислення, креативність, уміння керувати та взаємодіяти з людьми, володіння емоційним інтелектом, уміння формувати власну думку та приймати рішення, а також гнучкість розуму та мобільність. Відтак, головне завдання нової української школи полягає не тільки втому, аби учні опанували певні галузі знань, але й змогли володіти вищезгаданими навичками.
Олеся Калинич, авторка методичних і практичних матеріалів для підготовки до ЗНО з української мови та літератури, переможниця конкурсу "Учитель року-2015", у своєму виступі торкнулася питання емоційного вигорання вчителя та понять «асимптота майстерності» і «джерело принади й розчарування» у роботі вчителя.
Юрій Ковбасенко, завідувач кафедри світової літератури Гуманітарного інституту Київського університету ім. Б. Грінченка, спонукав присутніх колег подискутувати про покоління «А» та прогностичний дискурс в освітній та соціокультурній сферах.

                                           

                                  

Українське народознавство

Похід у кіно

 Похід у кінотеатр на фільм-казку“Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке” . Та це  не просто казка, а саме химерна українська казка, притаманна тільки українській культурі й українському характеру. Сама історія вщерть напоєна українським народним гумором, козацькою героїкою й закорінена в український фольклор і народну міфологію й вірування. В основу сценарію покладено твір Сашка Лірника “Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід”.
                                               

Зима

Музеї літературних героїв

Музеї літературних героїв

Музей літературного персонажа - найкраща нагорода для письменника. Адже це означає, що його персонаж сприймається як реальна історична особистість з усіма «людськими» атрибутами: квартирою або будинком, меблями, книгами, картинами, речами. 

 Музей Шерлока Холмса (Лондон, Великобританія). Найвідоміша літературна адреса у світі - Бейкер-стріт, 221В. Такої адреси у дійсності ніколи не існувало, але, за задумом Артура Конан Дойля, саме тут жив і працював легендарний сищик. Організатори музею доклали максимум зусиль, щоб відтворити дух вікторіанської епохи та атмосферу «старої доброї Англії». Відвідувачі можуть побачити вітальню та кімнату Холмса, а також апартаменти його вірного друга  доктора Ватсона. Всі предмети лежать точно там, де їх «розставив» сам автор твору.

 Державний музей М.О. Булгакова більш відомий як «Погана квартира» (Москва, Росія). Незважаючи на те, що офіційно музей носить ім'я письменника, його вже давно сприймають як пам'ятник літературним героям «Майстра і Маргарити». Його відмінною особливістю є рухливість, мінливість і відкритість. У ньому постійно змінюються експозиції, додаються експонати і вирує життя.

Музей Дон Кіхота (Сьюдад-Реаль, Іспанія). У романі Сервантеса ніде не згадується, в якому саме місті народився Дон Кіхот, але літературознавці впевнені - це Сьюдад-Реаль. Тут знаходиться величезний старовинний особняк, у підвалі якого є  друкарня, а два поверхи зайняті колекціями картин, книжкових ілюстрацій, статуеток та інших творів на теми знаменитого роману. У музеї представлено безліч предметів, якими «лицар сумного образу» цілком міг би користуватися.

 Музей  Д'Артаньяна (Люпіак, Франція) знаходиться в невеликому селі в ста кілометрах від іспанського кордону. 400 років тому  там народився   граф д'Артаньян. Це був реальний чоловік, який через 200 років став головним персонажем роману Олександра Дюма-батька про мушкетерів. У музеї можна побачити рідкісні артефакти часів  Людовика XIV,  воскові фігури гасконця та дворян тієї епохи.

 Музей героїв Астрід Ліндгрен (Стокгольм, Швеція). Музей «Юнібаккен» (так називається хутір з однієї книжки письменниці) займає цілий острів. По острову проїжджає чарівний поїзд, потрапляючи то в одну, то в іншу казку. У музеї є будинок Пеппі Довгапанчоха - вілла «Шкереберть», ресторан, дитячий театр, магазини.

 «Будинок Джульєтти» або Музей шекспірівських героїв (Верона, Італія). Музей розташований у старовинному особняку XIV століття, в якому відтворено інтер'єр багатого італійського будинку цього часу, а закохані парочки приходять цілуватися на «Балкон Джульєтти». Сама «Джульєтта» за допомогою цілого штату секретарів веде активне листування по всьому світу: їй частенько пишуть закохані, скаржаться на свої нещастя і просять поради. Вона всім відповідає, а автори найпроникливіших листів отримують призи.

 Музей барона Мюнхгаузена (садиба Дунтес, Салацгрівскій край, Латвія) з'явився у 2005 р. Як запевняють власники, саме в цій садибі найвідоміший фантазер прожив кращі роки свого життя. Сама будівля, де знаходиться музей, нова і була побудована на місці старого будинку. Експонати розповідають не тільки про пригоди барона, але і про його епоху - XVIII століття. Зокрема, там можна побачити воскову фігуру Мюнхгаузена і портрет його дружини.

 Музей доктора Фауста (Кнітлінген, Німеччина) Вважається, що саме в Кнітлінгене народився реальний прототип героя - доктор Йоганн Фауст. Не дивно, що міська влада  вирішила відкрити музей на честь персонажа в місцевій ратуші. Експонати там найрізноманітніші, серед них - фігурки театру тіней, що у 1920-х рр.. брали участь у постановці п'єси про Фауста.

 Музей Маленького Принца (селище Хаконе, Японія) оточений невеликим парком. Відвідувачі потрапляють у світ довоєнного Парижа: навколо красуються  французькі будиночки і французькі кафе. Експозиція присвячена не тільки Маленькому Принцу, але і його автору - письменникові Антуану де Сент-Екзюпері.

Цим список музеїв літературних героїв не обмежується. Наприклад, існують музей Тіля Уленшпігеля в Бельгії, Острів Мумій-Троль у Фінляндії, музей Вільгельма Теля у Швейцарії, музей дядька Тома у Канаді, музей станційного наглядача у Ленінградській області та багато інших.

http://booknazy.blogspot.com/2014/12/blog-post_15.html

Задоволення від читання

Задоволення від читання: навичка, яку потрібно тренувати

Сьогодні розмови про те, що діти мало читають, – як балачки про погоду: говорять усі, але здається, що реально змінити нічого не можуть. Чи можна змушувати дітей читати? Навіщо читати вголос навіть дорослим дітям? Як обирати своїй дитині книги і не відбити назавжди бажання читати? Чому YouTube не загрожує книжкам? І чому не існує дітей, які не читають узагалі? Про це та інше поговорили літературна критикиня Галина Юзефович і авторка проекту для дітей про читання «Ліброман» Олена Футало.

Чому сучасні діти читають менше, ніж їхні батьки у дитинстві

Олена Футало: Тут я не буду оригінальна. Є як мінімум три причини.

Перша: книги програють електронним пристроям й іншим розвагам із низьким порогом входження. Адже як працює ґаджет? Узяв у руки – і за п’ять хвилин вже можна в інтернеті робити все що завгодно. А ось вміння отримувати задоволення від читання – це навичка, яку потрібно розвивати. Вона вимагає постійного тренування – як біг на далекі дистанції. Не всі батьки готові виховувати марафонця, коли можна легко та просто зайняти дитину за допомогою ґаджета, викроївши собі тим самим кілька годин на роботу, розваги, на сон зрештою.

Вміння отримувати задоволення від читання – це навичка, яку потрібно розвивати. Вона вимагає постійного тренування – як біг на далекі дистанції.

Друга: завантаженість самої дитини. Подивіться на її розклад протягом року: школа (це вже велике навантаження), плавання, балет, музика, мови…
Дитина приходить додому і хоче просто побайдикувати, розслабитися, що, загалом, дуже зрозуміло: ми самі після роботи хочемо того ж. Але тут її підстерігають батьки із книгою, яку намагаються вкласти до рук. Є, звичайно, діти, які вміють розслаблятися за читанням, але для більшості – це ще одна робота, щось на зразок того ж таки балету або плавання.

Третя: у наш час читання сприймається як щось архаїчне, воно відмирає. Уголос цього ніхто не говорить, звичайно, але в повітрі це відчуття витає, і діти це відчувають. Колись популярною була думка, що театр зникне, залишиться лише телебачення. Так і зараз: нам здається, що книг більше не буде – тільки віртуальна реальність і рухомі картинки. Але я впевнена, що як і театр нікуди не подівся (змінив свій статус, мабуть, але не зник і не втратив своєї значущості), так і з книгами – вони будуть завжди.

Чи може YouTube або відеоігри замінити книги

Галина Юзефович: Книги, паперові або електронні, абсолютно точно залишаться. Тому що є і завжди будуть люди, які віддають перевагу саме цьому типу розваг. Якщо можна так висловитися – фільмам у власній голові, всім іншим. При цьому важливо не протиставляти читання та комп’ютерні ігри, читання та кіно, читання та будь-які інші форми дозвілля. У батьків сьогодні завжди є спокуса поставити книги на верхівку ієрархії цінностей і оголосити, що читання – це добре, а ось це все твоє улюблене – комікси, аніме, ігри, супергерої, піца, чийсь канал на YouTube – жахіття, несмак і ганьба. Позиціонуючи книги таким чином, ми не викличемо у дитини нічого, крім відрази.

У сучасних дітей є з чого вибрати, і це чудово – цього ми для своїх дітей і хотіли, тож нерозумно їх тепер за це соромити та дорікати.

Важливо визнати: ми живемо в інший час, наші діти – не ми. Крім читання у них є багато всього хорошого. Навіть якщо ми не завжди здатні це зрозуміти і полюбити. Якщо вже зовсім чесно, ми, люди останнього радянського та першого пострадянського покоління, читали стільки, скільки читали, – не від хорошого життя. У нас, крім книжок, були мультики два рази на день по 15 хвилин, «У ​​гостях у казки» раз на тиждень, добре, якщо був один на двох зі старшим братом велосипед, а ще журнал «Піонер» раз на місяць. У сучасних дітей є з чого вибрати, і це чудово – цього ми для своїх дітей і хотіли, тож нерозумно їх тепер за це соромити та дорікати.

Потрібно навчити дитину отримувати задоволення від книг – інакше немає сенсу

Галина Юзефович: Дуже важливо, щоби дитина вміла отримувати задоволення від різних речей. Наприклад, у три роки мій старший син харчувався тільки сирниками – він міг їх їсти двічі на день, а інші продукти відкидав. На всі мої спроби розширити його раціон він відповідав: «А навіщо? Сирники смачні, і ти сама говорила, що сир корисний». Коли я розповідаю йому про це сьогодні, він мені не вірить і сміється: «Що, і стейк не любив? І яблучний пиріг? І картоплю? І навіть помідори? Ну треба ж! ». Так і з книгами – потрібно навчити дитину отримувати задоволення не тільки від простих речей на кшталт гаджетів і блокбастерів, а й складніших – на кшталт книг, класичної музики або гарного кіно.

Олена Футало: Задоволення – так, це дуже важливо. Тому в жодному разі не можна робити ставку виключно на «повинен», «корисно», «правильно». У нашій культурній традиції до гедонізму прийнято ставитись із підозрою, але мотивації в дусі «є таке слово “треба”» надовго не вистачає, особливо ж, коли мова йде про таку інтимну річ, як читання.

Насамперед батьки повинні зрозуміти, навіщо дітям читати

Олена Футало: Батькам треба чесно відповісти на питання: навіщо ми намагаємося виростити дитину читачем? Яка наша мета? Відповідь «тому що у дитинстві я теж читав/читала», певна річ, відразу відхиляємо як безглуздий, егоїстичний. Традиційні відповіді – «щоби більше знати», «щоби бути грамотним», «для розвитку світогляду» – сьогодні вже не працюють.

Читання дарує можливість безпечно проживати різні життєві ситуації, зокрема складні та болючі, разом із героями книг.

Отже, треба думати далі. Зі своєю донькою я вирішила, що головна перевага читання – це розвиток уяви, того, що ніколи не розвинеш ніякими віртуальними реальностями, гаджетами і кіно, розвиток емоційного інтелекту і емпатії. А ще читання дарує можливість безпечно проживати різні життєві ситуації, зокрема складні та болючі, разом із героями книг. Сьогодні ми орієнтуємося на розвиток інтелекту, на придбання знань і компетенцій, а емоційна сфера відсувається кудись на периферію, ніби вона саме відросте. Але ні, не відросте. І тут, на мій погляд, немає інструменту кращого, ніж книжки. Саме це завдання я і вирішую, саме під цю задачу і формую коло читання своєї доньки. Якщо ви зрозумієте, що ваше завдання – інше, вам доведеться підбирати для дитини інші книжки.

Чому не можна змушувати дитину читати насильно

Олена Футало: Якщо дитині щось жорстко нав’язувати, то єдине, чого можна домогтися, – це відраза. Я багато разів бачила, як батьки мучить сина або дочку чимось, що самі любили у дитинстві або просто вважають корисним, і отримують потужну реакцію відторгнення. Але бути в курсі, що подобається дитині, які у неї інтереси, і м’яко, без насильства, скеровувати – важлива батьківська задача. Я знаю, які теми цікавлять доньку, бачу книгу, яка може бути їй цікава, раджу почитати та здебільшого це спрацьовує. Часто батьки жаліються на те, що дитина взагалі відмовляється читати, що немає книг, які б її зацікавили. Я у це не вірю: якщо добре знаєш свою дитину, завжди зможеш підібрати книгу, від якої їй буде складно відірватися. Немає дітей, які не читають – є книги, які не цікаві ось цьому конкретному хлопчикові чи дівчинці.

Якщо добре знаєш свою дитину, завжди зможеш підібрати книгу, від якої їй буде складно відірватися. Немає дітей, які не читають – є книги, які не цікаві ось цьому конкретному хлопчикові чи дівчинці.

Галина Юзефович: Якщо продовжити тему батьківської мотивації ростити дитину читачем, то для мене тут є ще одна – можливість розділити з дитиною любов до чогось свого улюбленого та важливого. Коли мій старший син прочитав одну з моїх улюблених книг, роман «Не відпускай мене» Кадзуо Ісігуро, а потім ми з ним півночі про нього не могли наговоритися – це було неймовірне щастя. А чи не найсерйознішим у житті розчаруванням стала його відмова читати мого улюбленого «П’ятнадцятирічного капітана» Жюля Верна. Сьогодні я до цього звикла та знаю, що не всі улюблені книги зі свого дитинства вдається «всунути» в свою дитину. Але ось це відчуття інтелектуальної та душевної спорідненості з дітьми, яке іноді виникає навколо тієї чи іншої книги, – для мене один із головних приводів прищеплювати в дітях інтерес до читання. До речі, іноді вони самі мені щось приносять і змушують полюбити разом із ними: так я прочитала книгу Костянтина Сергієнко «Кєєс, адмірал тюльпанів», яку пропустила в своєму дитинстві, а тепер знайшла і всім наполегливо рекомендую.

Чому важливо (і не соромно!) читати дитині книжки вголос

Галина Юзефович: Багато хто дивується, що я досі читаю молодшому сину вголос. Кажуть, йому ж десять – повинен вже сам читати… Одна знайома сказала, що це протиприродно, наче як годувати дорослу дитину грудьми.

Звичайно, моя донька може читати сама – і читає. Але читання вголос – це моменти мого материнського щастя, близькості, довіри.

Олена Футало: Я прихильниця читання вголос! Звичайно, моя донька може читати сама – і читає. Але читання вголос – це моменти мого материнського щастя, близькості, довіри. Ми щось читаємо, обговорюємо, обіймаємось, разом плачемо і сміємося над книгою. А ще є книги, які поки доньці складно розуміти, але при цьому вони їй цікаві. Тому їх читаю я, і ми разом обговорюємо незрозумілі моменти. Наприклад, я просила доньку прочитати «Каштанку». Вона прочитала та сказала, що їй нудно: складна архаїчна мова, повільний темп, ніякого екшену. Звичайно, нудно. А потім ми перечитали «Каштанку» удвох: обговорили, зрозуміли, поплакали. Після цього донька сказала, що тепер це її улюблена книга.

Галина Юзефович: Так-так, у мене діти не могли самі прочитати «Денискові розповіді». Їм було не смішно, тому що вони просто не знали, що таке комунальна квартира, і багато речей здавалися їм незрозумілими та нудними. Діти сьогодні живуть у щільнішому комунікативному середовищі, ніж ми у їхньому віці, і для них споживання будь-якої інформації або культури – це завжди насамперед спілкування: відправити подружці посилання, пошерити щось. Читаючи вголос, ми ніби включаємо в читання спілкування. Ми щось обговорюємо з дитиною, щось доповнюємо і коментуємо – дитина не залишається з книгою один на один (вірніше, залишається, але не відразу і не завжди).

Як допомогти дитині полюбити читання

Олена Футало: Сьогодні у дітей в пріоритеті інтерактивність, вони сприймають її як певну даність. «Мама, а де у книги кнопка?». Можна з цим боротися, але це приречена боротьба: діти звикають читати з рідерів і планшетів, ми самі їх дітям купуємо, зокрема тому, що не завжди хочемо тягти у відпустку валізу паперових дитячих книжок. Тож вимагати від них того, до чого ми самі їх, по суті, привчаємо – нечесно.

Якщо дитина бачить вас частіше з книгою, ніж перед телевізором або зі смартфоном у руці, то шанси на те, що з неї виросте читач, різко зростають.

Позитивні стимули працюють краще негативних. І дитячу потребу в інтерактиві та комунікації краще перетворити на щось гарне.

Потрібно самим любити читати і розуміти, чому це важливо. Якщо дитина бачить вас частіше з книгою, ніж перед телевізором або зі смартфоном у руці, то шанси на те, що з неї виросте читач, різко зростають. Так само і з розмовами про прочитане. Можна попросити дитину переказати книгу, яка справила на неї сильне враження. Вона поділиться своїми емоціями з вами, а заразом і навички усного мовлення потренує. Але головне – добре підбирати книги для конкретної дитини, а не для якоїсь абстрактної дівчинки або для самого себе в дитинстві.

Джерело: МЕЛ