"Стародавній Львів"

Український лев

Бубнявіють думки, проростають словами,
Їх пагіння бринить у завихренні днів –
Цілий тиждень живу і ходжу між левами,
Недаремно ж і місто взивається – Львів.

Є міста – ренеґати, є просто байстрята,
Є леви, що мурликають, наче коти,
Божевільно байдуже облизують ґрати
Ще й пишаються з власної сліпоти.

Але думать про них я сьогодні не хочу,
Бо мені, видно, трішечки повезло –
Я побачив у Львові Міцкевича очі,
Кривоносові плечі й Франкове чоло.

Сивий Львове, столице моєї мрії,
Епіцентр моїх радощів і надій,
Вибухає душа — я тебе розумію,
Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.

Я до тебе прийшов із захопленням сина
Од степів, де Славутич легенди снує,
Щоби серце твоє одчайдушно левине
Краплю сили вдихнуло у серце моє.

                       Василь Симоненко. 

Ціну свободи розуміють лиш в неволі,

Вагомість щастя визнають під час біди.

У дні голодні просять в Бога хліба й солі,

Як мучить спрага - бачать значення води.

В робочі дні живуть думками відпочинку

І тихо мріють про спокійні вечори.

А літню спеку завжди згадують узимку,

Коли на градуснику мінус двадцять три.

В неділю думають, що було у вівторок

Й чому так тиждень непомітно пролетів?...

Дитинство згадують, коли минає сорок, 

А в сімдесят - таких далеких вже батьків...

Важливість радості оцінюють у смутку,

Значимість друзів - як лишаються самі.

Коли втрачають щось -  нагадують здобутки.

Благословляють світло сонця у пітьмі...

Клянуть сердиті, щоб не виділи і очі, 

Сліпі ж вважають, що й каміння - то краса...

Ніколи з рідними побути так не хочуть,

Як у момент, коли ті йдуть у небеса...

Життя спішить, його не змусиш почекати.

Так має бути, головне - щоб не дарма...

На жаль, щось звичне починаєш цінувати

Лише тоді, коли його уже нема.

І хай звучатимуть поради звідусюди,

І хай кричать про це і грішні, і святі, -

Але ціну життя пізнати зможуть люди,

Напевно, тільки в передсмертній суєті...

О.Сапріянчук

 2018р.

 Вона втомилась - поспішала часто,

Багато встигнути хотіла за життя.

Тепер знайшла для себе трохи часу -

Для роздумів й німого каяття.

Сиділа мовчки, міряла очима

Все навкруги і слухала птахів.

Згадала скільки було за плечима

Отих легких і нелегких шляхів.

Ціле життя враз пам'ять відтворила,

Згадала все, увесь земний політ.

Любила всіх, себе лиш не любила,

І в цьому був її найперший гріх.

Марина Лавришин

І. Нечуй-Левицький «Вітрогон»

 

 

Прилетів журавель – а гнізда вже нема,

І бабусі нема, і хатина – руїна,

І весна витирає сльозу крадькома,

І якась не така, як завжди, Україна.

Причитання сирен, на пожарищах дим,

Вогневиця снарядів, біда безупинна…

І притих журавель на подвір’ї старім,

Зажурився: «Чи ти це, моя Україно?!

Може, краще тікати мені звідсіля

І за море вернутись, допоки не згинув?

Тільки ж як утечеш: превелика земля,

А Вкраїна – одна! Лиш одна Україна!».

Раптом з неба – ячання нового ключа!

Журавель усміхнувсь молодій журавлині

І гніздо на калині мостити почав,

І сказав:

«Я не кину тебе, Україно!».

Василь Головецький

 Опускається земля -

Небо нижчає...

Підіймається рілля -

Небо вищає...

З сьогодення  тихі дні

Раптом вирвані,

Колошматяться  одні

Вирви-вирвини...

Налітають звідусіль

Негараздами,

І на рани сиплять сіль

І розмазують...

Підіймається поріг

Витривалості,

Те, чого б колись не зміг -

З рук не валиться.

Натягнувсь,  як тятива -

Для продовження...

Відчуваєш, що слова

Знов народжені.

Хай не ті, які б хотів -

Та не згинули...

І вплітаєш біль і гнів - 

Стелиш килимом...

Не із квітів-колосків -

Це в минулому,

Бо вирує біль і гнів

В серці чулому.

Все по-іншому колись

Буде - зміниться!

Ну, а поки що борись,

Як уміється...

Ніна Супруненко

 

Є люди, що спалахують, мов зорі,

І світло своє Всесвіту дарують. 

Є люди неспокійні, наче море,

Втішають людські душі і хвилюють.

Є люди невгамовні, наче вітер,

Що прагнуть незалежності й свободи.

Не хочуть володіти цілим світом,

Але серця підкорюють народні.

Є люди, здатні пристрасно любити,

Та нетерпимі до образ та зради.

Не визнають стійкі стереотипи,

А в ґрунт родючий сіють зерна правди.

Є люди, які знають вагу слова:

Слова - сильніші будь-якої зброї...

Коритись власній долі не готові,

Та не втрачають гідності людської.

Бо їх життя - це мудрості скарбниця.

Бо їх життя - це як ціла епоха.

Допоки серце в їхніх грудях б'ється,

Не зрадять власній совісті ні трохи.

Вони - цілої нації сумління,

Славетні сини й дочки України,

Хто володіє силою тяжіння,

І серед них вона - Костенко Ліна.

Інна Крупяк

"Цитата-дивослово" (Я.Стельмах "Митькозавр із Юрківки")

Правопис складних прикметників

Знайти слово

Зашифровані слова

 

Конкурс читців поезій Ліни Костенко

 

 Дай, Боже, в душі людям доброти,

Хай совість роль потрібну завжди грає!

Щоб просто так ніхто не зміг пройти

Перед творінням Божим, що страждає!

Дай, Боже, кожному жалю і співчуття,

Щоб інших розуміли й поважали!

Щоб не чуже нам стало слово ''каяття'',

Щоб тих, хто серцю дорогий, не ображали!

Дай, Боже, нам любові до усіх,

Щоб менше сліз з очей людських лилося!

Хай буде в душах радість, чутно сміх,

Щоб краще в цьому світі нам жилося!

Людмила Степанишена

 

А щастя для кожного в світі своє...

Для когось- це келих з питною водою...

Як часто не бачимо того, що є,

У мрії пірнувши свої з головою...

Прокинувшись зранку, побачивши світ

У теплому ліжку у затишку вдома

В думках починаєм невпинний політ

На крилах жалінь, нарікання і втоми...

Ми йдемо на кухню, де маємо час

Для теплої їжі і чашечки чаю...

Сніданок- щось звичне, буденне для нас...

Як часто у серці своїм забуваєм,

Що нині у світі є безліч людей,

Що мріють найбільше про все те буденне,

До чого ми звикли...Є сотні дітей,

Що мають бажання в душі нездійсненне

Про рідні обійми і ліжко своє,

Про скибочку хліба і теплу кофтину...

Ми сліпо не бачимо того, що є...

А тільки бажаєм в думках неупинно...

Машини, квартири і безліч сміття...

Нові телефони і брендові речі...

А поряд хтось просить у Бога життя

Для хворої мами, посунувши плечі...

Ми можем торкнутись до світу книжок,

Дивитися фільми, вистави, картини!

Писати поеми під сяйвом зірок,

Побачити з часом далекі країни!

Ми вільні у думці...Ми маємо дар

Ходити, кохати і щиро сміятись!

Це все не буденність! Це- хитко, мов пар...

Важливо збагнути- це може зламатись...

Ми дуже щасливі!!! А всі ті страхи,

Усі хвилювання, турботи, проблеми

-Лиш сходинки Божі на наші шляхи,

Які подолавши до Неба дійдемо!

Це просто уроки...Ніколи Творець

Не дасть понад сили сердечної ноші!

Мільйони нещасних холодних сердець,

До вас моє слово! Прислухайтесь, прошу!

Спиніться в жаліннях принаймні на мить,

Погляньте розкритими врешті очима

І диво у серці своїм осягніть,

Залишивши сльози і біль за дверима!

Проблеми не зникнуть...Це- наше буття...

В гріховному світі складаєм екзамен...

Оцінка найвища- безсмертне життя!

Так часто власноруч ми риємо ями,

Знаходячи завжди сто сотень причин,

Посунувши плечі і згорбивши спини,

Жалітись на надто швидкий часоплин,

На владу, на втому, на власну родину...

Отямтесь, я прошу, давайте збагнем,

Прокинувшись вранці у теплій оселі,

Наскільки щасливо насправді живем!

А в мить коли знову постукає в двері

Бажання жалітись на власне буття,

Зайдіть (це не складно) людину, що має

Удвічі складніше за ваше життя,

Яка допомоги від Бога чекає!

І станьте посланцем Господнім з Небес!

Ми звикли постійно невтомно прохати

Та диво найбільше з можливих чудес

-Із вдячністю серця добро дарувати!

І замість жалітись на прісний обід,

З голодним на двоє його розділити!

Нам просто нарешті задуматись слід...

Нам просто важливо навчитися жити...

***

А щастя є різне у кожного з нас,

Для когось це- келих з питною водою...

І щастя для нього залежить від вас!

Добро- найпотужніша в світі цім зброя!

Інелла Огнєва

 

... Не розтрачуй себе на дрібниці...

На безглузді порожні сварки...

Мудро йди по своїй шахівниці...

Не шукай під ногами шпарки.

Чужий погляд, то зовсім не повід...

Щоб здавати у касу квиток...

Чужа думка, то є сміттєпровід...

То хиткий ненадійний місток.

Слухай все... Та бери найцінніше...

Серед тисячі сказаних слів...

Щоб на серці було спокійніше...

Не роби в голові своїй хлів.

Доброзичливці... Їх так багато...

Кожен з них надоумить мудрить...

Кожен радить, навчає завзято...

Як потрібно на світі цім жить.

Справжня мудрість дається роками...

По зернині складається в міх...

В повній тиші приходить ночами...

Щоб ніхто наполохать не зміг.

Її слухай... Впускай її в серце...

Лиш вона слушну відповідь дасть...

Ранком встань, і поглянь у люстерце...

Власний погляд - то карта у масть.

Все, що робить тебе щасливішим...

Й НЕ несе чужим людям біди...

Те, по справжньому є наймудрішим...

Тим шляхом не вагайся, ходи.

І не слухай, що шепчуть позаду...

Пам'ятай - ТИ У СЕБЕ ОДНА !!!

Ти, для себе, сама даси раду...

Чужа думка - то гірше лайна.

Галина Момот

Школярі-Кобзарю

Марк Твен «Пригоди Тома Соєра»

Марк Твен. "Пригоди Тома Соєра". Вікторина

Ярослав Стельмах

 

якби ми вчились так, як треба

якби ми правдою жили

можливо, менше б йшли до неба

і менше випили б смоли

якби своїх не продавали

і повертались журавлі

можливо, батьку, не проспали б

нам Богом даної землі

та тільки день темніше ночі

нема споко́ю від тривог

і лиш слова твої пророчі

якими, мабуть, мовив Бог

і орять лихо, й засівають

які ж чекаємо плоди

що нам залишилось від раю

крім смерті, горя та біди

один вдягається в святкове

а інший в чорні сорочки

і вперто вчить своєї мови

бо легші, бачте, "языки"

бо не на часі, не на часі...

отак плюндрують і живуть

і що ти скажеш "бідоласі"

якщо у нього свій маршрут

та він все виоре на чисто

тобі залишить голий кут

і будеш землю чорну гризти

якщо не скажеш зараз й тут

якщо не скажеш свого слова

невже оглух ти і осліп

єдиний гімн, єдина мова

якщо мій хочеш їсти хліб

якщо ходитимеш землею

моїх славетних прадідів

де я вмираю за ідею

і віддаю на смерть синів

не лізь у чоботах до неба

і не топчи мої жнива

а вчи сьогодні так, як треба

святі Шевченкові слова....

Поезія - Ілона Верхівська-Ельтек

v>

Шевченко від А до Я

 

Садок вишневий біля хати,

На жердці сохнуть рушники.

Згадала щиру пісню мати,

Життєві пройдені стежки.

Цвіла під вікнами калина,

Чекала зорана рілля.

Лунала пісня солов'їна...

Кобзар на це дививсь здаля.

Підняв з- під брів красиві очі,

Згадав і власний Заповіт.

Відлуння днів, думки пророчі,

Потужне слово на ввесь світ.

Поет, народжений весною,

Пробач! Порушили твій сон!

Наш край окроплений війною...

В борні за волю іспокон.

Твої слова живі донині,

"Борітеся"- прийшла пора.

Немає краще України

Й такого сивого Дніпра.

Жила вона і жити буде!

Свободна, сильна повсякчас.

Слова пророчі не забуде,

Народ незламний- це про нас!

Г Рогова

                                           

  

Шевченківська гра "Правда чи дія"

 

Ти чуєш, Тарасе? Здригаються кручі!

І знов наш Дніпро розревівся ревуУче!

Ти бачиш із Неба? Ти чуєш з могили,

Як знов Україну вогнями накрили?

Як виють сирени? Стріляють гармати?

Як мужньо боронять цю землю солдати?

Ти бачиш? Ти чуєш благання дитяче?

В підвалі сирому малятко десь плаче.

Від лютого врага ми землю звільняєм.

Вже вкотре ту волю ми кров'ю скропляєм.

Козацькую славу показуєм світу.

Тримаємось міцно твого заповіту.

ПонеслО вже кров ворожу у синєє море.

Ти обіцяв про молитву... Бачиш, яке горе!

Я знаю: ти бачиш. Я знаю: ти чуєш.

Під Божим престолом і днюєш, й ночуєш.

Всевишньому щиро молитву підносиш,

За нашу країну ти Господа просиш.

Я вірю! Я знаю! Тарасе, ти з нами!

Борониш країну з небес молитвами!

А щира молитва сильніш автомата --

Поможе прогнати з землі супостата!

Засяє країна -- і "вОльна", і "нОва",

Повік не забудем про твердь твого слова!

Ірина Голуб

 

Прости нам, батьку наш великий,

За те, що вчилися не так

І злий народ страшний, безликий

Нас обернув на неборак...

На прохачів у цьому світі,

А сам прийшов до нас з мечем.

Твої онуки гинуть, діти

І кров козацька знов тече.

А треба було рів глибокий,

Залізні двері від м@скви,

То не прийшли б до нас наскоком

Сини бурятії й туви.

На нас би не напали зранку,

Коли ще спали діточки,

Не розірвали б вишиванку

На грудях матері й дочки.

Якби ми вчились так, як треба,

То вдосталь в нас було б мечів.

Просили б допомоги в неба,

А не в заморських паничів!

Якби ж то мову шанували,

Чужої — крихти не взяли —

Самі б у себе панували

Чужинцям відкоша б дали!

Отож, усім пересторога:

Борімось, браття, за життя!

Плекаймо мову, вірмо в Бога,

Бо лиш у цьому майбуття!

Оксана Сметанюк

Микола Вінграновський "Гусенятко"

Філворд "Прикметник"

Букви о, е в суфіксах прикметників

Способи творення прикметників

Написання складних прикметників

Прикметник

Прикметник