Вона втомилась - поспішала часто,
Багато встигнути хотіла за життя.
Тепер знайшла для себе трохи часу -
Для роздумів й німого каяття.
Сиділа мовчки, міряла очима
Все навкруги і слухала птахів.
Згадала скільки було за плечима
Отих легких і нелегких шляхів.
Ціле життя враз пам'ять відтворила,
Згадала все, увесь земний політ.
Любила всіх, себе лиш не любила,
І в цьому був її найперший гріх.
Марина Лавришин
Немає коментарів:
Дописати коментар