Прилетів журавель – а гнізда вже нема,
І бабусі нема, і хатина – руїна,
І весна витирає сльозу крадькома,
І якась не така, як завжди, Україна.
Причитання сирен, на пожарищах дим,
Вогневиця снарядів, біда безупинна…
І притих журавель на подвір’ї старім,
Зажурився: «Чи ти це, моя Україно?!
Може, краще тікати мені звідсіля
І за море вернутись, допоки не згинув?
Тільки ж як утечеш: превелика земля,
А Вкраїна – одна! Лиш одна Україна!».
Раптом з неба – ячання нового ключа!
Журавель усміхнувсь молодій журавлині
І гніздо на калині мостити почав,
І сказав:
«Я не кину тебе, Україно!».
Василь Головецький
Немає коментарів:
Дописати коментар