Вони ловили місяць серед ночі
Під сяйвом срібнокрилих зірочок...
У темряві світились їхні очі
Від захвату замріяних думок...
Вони ловили місяць просто з неба
Змайстрованим із палиці сачком...
Так ,ніби більш нічого їм не треба...
Лиш гратися у ночі під крилом...
Я чула,як розмови їх лунали
І танули у пахощах полів...
Вони той місяць так і не впіймали...
Та певно з них ніхто і не хотів...
А спека тихо спала під колоссям,
Дрімали баба з дідом тихим сном...
Вони ж в нічних сорочках зовсім босі
Все бігали під зорями з гачком...
Мені чомусь не спалось тої ночі,
Думки тяжкі будили кожен раз...
Здавалося, нічого вже не хочу...
Стомилася в душі,не напоказ...
Втомилась від людей та і від себе...
Від втеч,падінь, підйомів,каяття...
Спинилася, позглянула у небо...
Вони ловили місяць і... життя...
Я бачила- воно таке невпинне
Спинялось подивитись на дітей...
Було щось в цьому тепле і глибинне,
Мов вчення для таких, як я людей..
Вони ловили місяць просто неба...
Хоч знали, що це марна справді гра...
А їм той місяць зовсім був не треба,
Бо інша справді цінність в них була...
Вони вмивались пахощами ночі,
Раділи власним радощам в думках...
І тому,як кумедно їх лоскоче
Трава,що простеляється в ногах...
Вже завтра зникне місяць срібноокий,
Освітить ясне сонце небосхил...
І так минуть незримо наші роки
Під зміною негаснучих світил...
І певно сенс у тому, щоб в гонитві
За часом, за достатком, за життям...
Спинитися у вдячності молитві
Відчути, що дано щось більше нам..
Не в тому сенс,щоб місяць упіймати,
А в тому щоб під сяйвом срібних зір
Навчитися любити й цінувати
Усьому і усім наперекір...
Життя- воно прекрасне і глибоке..
Це те,що навкруги і те що в нас...
Ми-діти вічно босі й синьоокі...
Утомлені,на жаль, не напоказ...
Та нам підвладно зняти ту утому,
вона від нас самих -не від життя...
А щастя не в далекому-в простому,
Його будують наші почуття!
Ми можемо зробити справжнє свято
Із сонячного світла на плечах...
А можемо душею упіймати
Далеке мерехтіння у зірках...
Я раптом упіймалася на тому,
Що просто посміхаюсь, мов дитя...
Куди поділись думи і утома?
Вони ловили місяць і життя...
Я спала тої ночі ,мов в колисці...
Гонитву не продовжу в метушні...
А з вдячністю залишуся на місці,
Бо місяць мною спійманий в душі...
© Огнєва Інелла
Немає коментарів:
Дописати коментар