ЛЕГЕНДА ПРО ВИШИВАНКУ
Ой над Дністром, Дністром вороння літає,
од мору страшного село вимирає.
Вороння літає, на сполох б"ють дзвони,
од мору страшного нема оборони.
Нема оборони, нема порятунку...
Зустріла вдовиця на стежці віщунку:
"Ой мала я мала велику родину,
усі повмирали у лиху годину.
Залишилась дочка одна, як та ружа
і та, наче свічка догора недужа.
Може ти щось знаєш, може порятуєш,
Може ти щось чула, світами ж мандруєш..."
Плакала вдовиця, вмивалась сльозами.
Боліло за доню серденько у мами.
Стояла вдовиця бідою розп"ята...
Віщунка сказала:" За гріхи - розплата...
Люди запаніли, забули про Бога,
але тобі, жінко, буде допомога.
На сорочці білій чорні та червоні
вишивай маленькі хрестики для доні.
Хрести вишивані збережуть дитину,
заміж вона піде, а не в домовину.
Тільки про це, жінко, ти мовчать повинна,
бо інакше згинеш ти й твоя родина."
Хрестиком лягали на рукав сорочки
калинові грона й дубові листочки.
Оминули хату мор і пропасниця,
але не радіє мати удовиця.
В останню дорогу людей проводжають,
церковнії дзвони що не день ридають.
"Люди, вишивайте хрестиком сорочки,
будуть у здоров"ї ваші сини й дочки!"
Крикнула вдовиця та й в цю мить упала,
і своєю смертю людей врятувала.
І пішла старенька в останню дорогу,
хрестом вишивану до самого Бога.
... Вишивали мами хрестики маленькі
чорним і червоним сорочки біленькі.
Як великий спадок і як скарб безцінний
дарували дітям оберіг нетлінний.
Ой, над Дністром, Дністром лелеки літають,
мами-українки дітям вишивають
дітям вишивають хрестиком сорочки,
щоб були щасливі і сини, і дочки.
Оксана Максимишин-Корабель
Немає коментарів:
Дописати коментар