Я іду по житах,
Де туманами стелиться доля -
Тут я вільний, мов птах,
Тут моя невпокорена воля.
Я іду до вершин,
Де трембіти з потоками грають -
Там я в себе один,
Там смерічки так вірно чекають.
Я іду по землі,
Де батьківські втомилися ноги -
Тут ми були малі,
Тут діди споряджались в дороги.
Я іду до людей,
Хоча часом й не прагну розмови -
Рветься серце з грудей,
Як ,,мисливці виходять на лови"...
Я іду до Краси,
До Природи, що прагне любові -
Тут я душу зросив,
Тут скупався у рідному Слові.
Рідна земле моя,
Я цілую тебе, наче вітер !
Де ж стовпи ті стоять,
Що підтримують небо у світі ?...
Я шукатиму їх
Тільки тут, в українськім роздоллі -
Тут Майдан переміг
І вказав нам дорогу до Волі !
Тут святині сторіч,
Тут трипільські і скіфські кургани...
Тут єдналася Січ,
Й загубився тут слід Роксолани...
Хай комусь у світах
Гріють душу козацькі клейноди...
А я тут ! По житах
Несу хрест України і Роду!
Михайло Федак
Немає коментарів:
Дописати коментар