Мов корінці, згрубілі в бабці
руки,
Сховалась туга у кутках очей.
З обійстя виглядає все онука,
Та горне хустку дерту до плечей
Пішов онучок на війну служити,
Ну звідкіля взялася ця біда?
Лишилася одна за ним тужити,
Журба старенькій серце все з'їда.
Каганчик ледве жевріє у хаті,
Кладе бабуся Господу уклін.
Шепоче-де Василько, хоч би знати?
Писав, що в відпустку їде він
По борозні потягнеться сльозина,
Ані душі у заметіль таку!
В фіранки задуває хутровина,
Лиш кіт муркоче мирно у кутку.
Товклась весь день, готуючи вечерю,
Бере вже старість, в голові гуде.
Почулося, хтось стукає у двері-
Мабуть це він, напевно, він іде!
Та лише віття б'ють в шибки у стужу,
Гуляє вітер простором доріг.
Та квітне у душі надії ружа
і засипає двір лапатий сніг...
Сніжана Дмитраш
Немає коментарів:
Дописати коментар