Прозоро-тихо у колисці струн
тремтить сльоза і на смичку ночує.
Старий скрипаль мелодію стару
так грає, мов його ніхто не чує.
Нехай нещасні, втрачені і грішні.
Що з того справжнє – музика чи він?
Кого насправді створював Всевишній?
Кого Він бачив, як творив красу?
Старий скрипаль, закоханий у тишу,
смичком веде поезію і сум,
і пише звуки, наче пише вірші –
в безодні пауз, нібито між ком,
замовкла скрипка, втомлена й захрипла...
бо то порвались струни під смичком
у ваших душах, що звучать, як скрипка.
Ольга Криштопа
Немає коментарів:
Дописати коментар