Куди поділась доброта
І віра в Господа свята
У наших вчора ще "братів",
Сестер двоюрідних, сватів.
Куди поділась, чи ж була.
Їх пам"ять мохом заросла,
Замулилась як джерело.
Болото їхнє "зацвіло".
А розум всох, а думка скисла.
Над ними хмара мух нависла.
Гіпноз їх душі полонив,
А вітер совість обтрусив.
Все стало біля них нікчемне,
Безлике, сіре, чорне, темне.
Неприязне, давно огидне.
Де ваше, сестри, слово рідне.
Нема, не чути. "Что та как".
А дід ваш був колись козак.
А баба дбала за вас дбала,
За своїх внуків душу клала.
А ви віддячили вражини.
Зірвали хустку з України.
Вкрали історію й розбили
Ту хату, де вас так любили.
Така ось правда, воріженьки.
Немає більше у вас неньки.
Свою ви совість поховали
На полі, де жита палали.
Така ось правда і любов.
На ваших пальцях наша кров.
На ваших дронах ваша лють.
Хто ви такі - пора забуть.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар