Ти розцвіла , коли ще звірі говорили .
Коли Велес вовків з долоні годував .
І нову радість несла ластівка на крилах .
І Кий з братами Борисфеном веслував .
Ти щит прибила на воротах Цареграда .
Сказала : " Люди , може досить нам війни ? "
Твоїм дочкам уся Європа була рада .
В її серцях твої славетнії сини .
Тебе на гак чіпляли турки-бусурмани .
Тебе палив Батий і різав Чингізхан .
І ятаган стромляли яничари в рани .
І ляхи пили кров з твоїх глибоких ран .
Ти руйнувала греблі , в скелі не сиділа ,
Кайдани рвала і несла ворожу кров .
І рушники вночі нитками вишивала ,
Бо то журба , бо то завзяття , то любов ...
Ти умиваєшся пекучими сльозами .
Та лиш міцніше затискаєш кулаки .
Війна вкриває твоє тіло вівтарями .
І хижо шкірить непочищені пеньки .
Волосся гладиш сину , вбитому солдату .
А зранку рвеш мотузку " Тристатридцятьтри! "
І чуєш в слухавку , як плаче бідна мати .
І в молитвах здіймаєш очі догори ...
Ти Берегиня , ти Земля , ти наша Воля .
Ти Ойкумена вічна, на семи вітрах .
Бескрайнє Небо , золоте пшеничне Поле .
Ти - Україна , та , що в серці не вмира.
Сергій Яцук
Немає коментарів:
Дописати коментар