Не буду нині про сумне.
І про печальне теж не буду.
Чекаю сонце весняне
Й палю дровами стару грубу.
У хаті темно, в хаті дух
Ще миру і борщу, і каші.
На цвяшку хустка і кожух,
А я питаю - як там наші.
Як їм в окопах на "нулі".
Чи вони спали, чи поїли.
Чи сунули знов мос...лі.
Чи стало їх відбити сили.
А я питаю, як вдова.
Кого питаю? Кого чую.
Сиджу на стільчику. Жива.
Під грубкою і заночую.
А там ні грубки, ні простинь.
Ані подушечки під щоку.
А лиш бетон, метал. Не синь.
Не літо з вишнями під боком.
Дрімнула трішки й за своє
Знову пишу, знову зітхаю.
Не буду нині про сумне,
Бо я життя дуже кохаю.
І кожним ранком дорожу.
Спасибі, хлопчики, за ранок.
Ось ще про сонце напишу
І про черешні наостанок...
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар