Селом ішов зажурений Святвечір.
Вдивлявся в вікна опустілих хат.
Кого ж він обійматиме за плечі,
Як вже нема кому святковий лад
Навести в пустках... Розлетілись діти,
І відійшли у засвіти батьки.
Нема кому святвечору радіти
На тих подвір'ях,де колись санки
З горбка малечу везли у замети.
А в стайнях батько сіно розкладав.
І мак в макітрах мами вміли терти,
Витав в повітрі запах різних страв.
Де за вечерею смачною гомоніли
Батьки і діти,бабці,дідусі.
Простим речам там від душі раділи.
І де ж тепер поділися усі???...
Де ті усміхнені старенькі бабці,
Що теревенять з внуками собі?
Ті пампухи і калачі на лавці
І метушня та гомін у дворі?
Лиш пустки й тиша - все,що залишилось
У наших селах і людських дворах...
Дай Боже,лиш,щоби не розгубилась
Любов,повага,радість у серцях.
І якщо є приїхати до кого
В те малолюдне непривабливе село,
То поспішіть,щоб не жаліти того,
Як не буде провідати кого.
І навіть якщо там самотня пустка,
Приїдьте в ті обійми тишини!)
Нам варто пам'ятати хто ми й звідки,
Щоб залишатись справжніми людьми!!!)))
Оксана Гудзь)))
Немає коментарів:
Дописати коментар