Опале листя, львівські "номери".
Машини скрізь - на "зебрі", світлофорі.
А воно сиплеться і сиплеться згори
І всі тролейбуси на осінь хворі.
І люди йдуть по листі золотому.
І так багато в кожного біди.
І кожен молиться Іллі святому.
А воно жовкне прямо на очах.
А воно плутається в білім павутинні.
Вже шерхнуть клени й липи по ночах.
Вже в інії каплиці старовинні.
І все б нічого, тільки ця війна.
Гидка потвора все псує і нищить.
Між миром і війноє є стіна,
Ну а над нею лиш ракети свищуть.
А потім падають в цей жовтий водограй
І палять його ниті й намистини.
А потім відлітають прямо в рай
Червоні сни осінньої жоржини.
Машини їдуть, люди десь спішать.
Осінній Львів малює небо в синє.
А листя вже навчилося літать
І над проспектами метеликами лине...
Дарує осінь кожному із нас
Свою любов й свою пересторогу.
Цей листопад у цей військовий час
Кружляє тихо й молиться він Богу...
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар