А завтра -- листопад...
Остання п'єса
осіннього, як марево, життя.
І листя зорепад...
І осінь-баронеса
скінчила гладдю в п'яльцях вишиття...
А завтра -- щось новЕ
і трохи аж містичне...
Ширяє сивий сум туманним молоком.
Сховалось все руде.
Лиш ябко цьогорічне
висить червоним сонцем на гіллі, за вікном.
А завтра -- листопад...
Уже? Так-так... Чекали...
Бо круки пересічні засіяли поля.
І вогники лампад,
що в вереснях блукали,
запалять новий день. І з ними, може, я...
Піду у листопад
повз будні і тумани,
у світ сумних гіляк, що мріють про веснУ.
Колись воскресне сад...
Старі вітри-шамани
розвіють жовту осінь і проженуть зиму...
А завтра -- листопад...
Людмила Галінська
Немає коментарів:
Дописати коментар