Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

У літню спеку, в дощ і в сніговій,
Коли пронизує колючий вітер душу,
Стою на чатах, я ж бо вартовий!..
Бо я... ще не похований... Я мушу!

На Сході тут, по кручах і ярах,
У полі чистому таких, як я, багато,
Чий не похований від Іловайська прах
І вдома ще чека старенька мати.

Бо ми зависли поміж неба і землі,
Ми — ті, хто «зникли безвісти»... пропали...
Так не буває! Ми не згинули в імлі!
Ми — є!!! Ми тут, за землю рідну впали!!!

Зотліли просто неба вже тіла,
А наші душі не найдуть спокОю,
Уже не раз калина розцвіла,
Не раз кохана вмилася сльозою,

А ми все тут... Знайдіть же нас! Знайді-і-іть!!!
Хоч закопайте в землю наші кості,
Щоб наші душі вирвались з лахміть
І полетіть змогли, до Бога в гості!..

                            Еміль Дубров, 2016 рік...